Я сподівався, Вінс пробачить мені щодо пончиків.
Глава 14
До будинку Дебори від моєї квартири на Гроув було п"ятнадцять хвилин їзди. Вперше я не помітив сержанта Доукса, слідуючим за мною, але було цілком імовірно, що він скористався плащем-невидимкою клінгонів15. У будь-якому разі, дорога була майже порожньою, і я навіть разок проскочив на червоне світло. Дебора жила в Корал Гейблс у Медині, у маленькому будинку, який був оточеним перерісшими фруктовими деревами і обвалюючоюсь стіною із коралових каменів. Я уткнув ніс своєї машини в хвіст її автомобіля і будучи у двох кроках побачив, як Дебора відкрила передні двері.
— Куди ти подівся? — запитала вона.
— Я заскочив на клас йоги, а потім у торгівельний центр, прикупити взуття. — відповів я. Насправді мені вдалося домчати до сестри менш ніж за двадцять хвилин, і її тон здався мені дещо образливим.
— Заходь. — сказала вона, тримаючи двері так, немов побоювалася, що та могла полетіти.
— Підкоряюся, о Могутня. — вимовив я і зайшов у будинок.
Невеликий будинок Дебори був розкішно декорований в стилі модерн, іменованому «у-мене-немає-приватного-життя». Її житлове приміщення було схожим на номер дешевого готелю, куди в"їхала рок-група, що повиносила все, окрім телевізора і відеомагнітофона. У французьких дверей стояв столик, а поруч із ним стілець. Двері вели у патіо16, який майже загубився в густих заростях кущів. Дебора відшукала другий стілець — якесь хитке складаючись сидіння — і поставила його для мене поруч зі столом. Я був таким зворушеним її гостиприємністю, що навіть ризикнув сісти на хитке сідало.
— Отже, — почав я. — коли він зник?
— От лайно, — відповіла Деб. — Години три з половиною тому. Думаю, — вона похитала головою і важко опустилася на другий стілець. — Ми мали зустрітися тут, у мене, але він не з"явився. Я поїхала в готель, але і там його не було.
— Ти не допускаєш, що Кайл просто куди-небудь поїхав? — запитав я, і мушу наголосити, що це виглядало доволі багатообіцяючи.
Дебра похитала головою.
— Його гаманець і ключі були на туалетному столик. Той виродок схопив його, Декс. Ми маємо знайти його до... — вона прикусила нижню губу і відвернулася.
Чесно кажучи, я не був впевненим, що міг якось посприяти пошуку Кайла. Як я вже говорив, це було зовсім не тим, що я міг би побачити своїм внутрішнім зором, та й я вже зробив свій внесок у загальну справу, знайшовши нерухомість. Але оскільки Дебора вже встигла вимовити «ми», вибору у мене не залишалося. Сімейні узи і все таке. Все ж, я зробив спробу звільнити для себе деякий життєвий простір.
— Пробач, якщо це звучить безглуздо, Деб, але ти повідомила про зникнення?
Вона підняла голову, супроводжуючи це звуком, схожим на гарчання.
— Та-ак, повідомила. Подзвонила капітану Меттьюзу. З його тону мені здалося, ніби він відчув полегшення. Він порадив мені не впадати в істерику, ніби я з тих дамочок, що люблять розпускати соплі, — вона сумно похитала головою і продовжила: — Я попросила його дати сигнал усім постам, а він відповів: «З якою метою?», — прошипіла вона. — Будь він проклятий, Декстер, я хотіла придушити його, але... — сестра знизала плечима.
— Але він правий. — зауважив я.
— Так. Кайл єдиний, хто знає, як виглядає цей тип. Ми не знаємо, яку машину він водить, яке його справжнє ім"я, чи... Лайно, Декстер. Все, що я ЗНАЮ: у нього Кайл, — вона судорожно зітхнула. — Меттьюз подзвонив людям Кайла у Вашингтон. Сказав мені, що нічого більше зробити не може, — вона похитала головою знову і виглядала дуже блідою. — У вівторок вранці вони пришлють когось.
— Ну що ж, — вимовив я. — Ми ж знаємо, що цей хлопець працює повільно.