Чатскі опустив підборіддя на груди, а через якийсь час знову випрямився.
— І це теж... У будь-якому разі.. нарешті щось змінилося вдома, політика, там в Пентагоні. Новий режим і все таке. А нова влада не захотіла мати справу з усім тим, що ми там робили. Тож дуже скоро до нас дійшла звістка, що доктор Данко зможе купити нам політичний компроміс, якщо ми видамо його супротивній стороні.
— І ви віддали свого хлопця на вірну смерть? — запитав я. Це не здавалося справедливим... Я маю на увазі, що мене не дуже зачіпали всілякі моралі, але я хоча би грав по правилам.
Кайл трохи помовчав.
— Я ж казав, приятелю, що ми продали свої душі, — він посміхнувся. — Так, ми влаштували доктору Данко пастку, і вони схопили його.
— Але він живий. — помітила вічно практична Дебора.
— Нас обдурили. Його взяли кубинці.
— Які кубинці? Ти ж говорив про Ель-Сальвадор.
— У ті далекі часи за всіма сферами в Латинській Америці стояли кубинці. Вони підпирали одну сторону так само, як ми — іншу. І їм був потрібен наш доктор. Я ж сказав, ця людина була унікумом. Отже, захопивши доктора Данко, вони спробували звернути його у свою віру. Кубинці помістили доктора на острові Пен.
— Це якесь пристанище? — запитав я.
Чатскі пирхнув.
— Найостанніше пристанище, я б сказав. Острів Пен один із найсуворіших в"язниць у світі. Доктор Данко славно провів там час. Кубинці натякнули йому, що його здали ми, і він зламався. Кілька років по тому до них потрапив один із наших хлопців. Коли він знову з"явився, то був таким же. Ні рук, ні ніг. Нічого. Просто шматок м"яса. Доктор відмінно потрудився. І ось тепер... — Кайл знизав плечима. — Або вони його відпустили, або він зумів втекти. Не має значення. Він знає, хто його підставив, і у нього є список.
— У ньому і твоє прізвище? — запитала Дебора.
— Можливо.
— А Доукс? — поцікавився я, адже я теж був практичною істотою.
— Можливо, — повторив він, що, погодьтеся, не було дуже корисним. Всі ці відомості про Доукса, звичайно, були цікавими, але я знаходився тут по іншій причині. — Одним словом, ось проти кого ми йдемо. — закінчив Чатскі.
Нікому з нас нічого було на це сказати, включаючи і мене. Я прокрутив почуте й так і сяк у надії виявити щось таке, що можна було б обернути проти Доукса. І я зізнаюсь, що на той момент нічого не знайшов, що було принизливо. Однак я почав краще розуміти нашого дорогого доктора Данко. Отже, він спустошений зсередини. Хижак в овечій шкурі. І він знайшов спосіб спожити свій талант на велике, добре діло — зовсім, як наш старий, добрий Декстер. Але тепер він зійшов із рейок і став просто ще одним хижаком, і неважливо що до цього його призвело.
Дивно, але з цим прозрінням у киплячий котел темної підкірки Декстера сунула ніс ще одна думка. Легка фантазія стала набувати більш чіткі обриси і почала здаватися гарною ідеєю. Чому б не відшукати доктора Данко і не провести з ним Темний Танець? Він, подібно іншим у моєму списку, був просто злетівшим із котушок хижаком. Ніхто, навіть Доукс, швидше за все не буде нічого мати проти його кончини. Якщо раніше я лише мимохідь міркував про можливість відшукати доктора, то тепер завдання дійшло невідкладного характеру, зменшивши моє засмучення у зв"язку з неможливістю закінчити справу з Рейкером. Отже, він був схожим на мене, чи не так? Подивимося щодо цього. По моїй спині прокотилася хвиля холоду, і я раптом відчув, що згорав від бажанням зустрітися з доктором і обговорити його роботу більш глибинно.
Вдалині я почув перший гуркіт грому — наближалася післяполуднева гроза.
— От дідько! — вигукнув Чатскі. — Невже буде дощ?