Я посміхнувся їй. Моментально вона побачила все якраз у вірному світлі. Яка дівчина! Чи я казав, що у мене гарний смак?
— Ти потрапила в самісіньке яблучко, — я взяв руку Рити, щоби подивитися на вказівний палець. — Є дещо, що я можу зробити. І зробити це дуже гарно, — я погладив її по руці, проливши трохи пива. — Я знав, що ти зрозумієш.
Рита виглядала збентеженою.
— О..., — мовила вона. — А що... Яким чином... Що ти можеш зробити?
Я зробив ковток. Чому би мені не розповісти їй? Я ж бачив, вона вже уловила думку. Чому ні? Я відкрив рота, але перед тим, як я зумів вимовити хоча б один склад щодо Темного Мандрівника і мого безневинного хобі, як Коді і Астор вбігли в кімнату, остовпіли, побачивши мене, і почали переводили погляд то на свою маму, то на мене.
— Привіт, Декстер. — промовила Астор, штурхнувши ліктем брата.
— Привіт. — сказав він тихо.
Коді не був дуже говірливим. Взагалі-то, він мало чого говорив. Бідне дитя. Вся та історія з його батьком серйозно відобразилася на йому.
— Ти сп"янілий? — вимовив він. Це вже був великий монолог для нього.
— Коді! — вигукнула Рита, але я, заспокоївши її помахом руки, сам кинувся в бій.
— Сп"янілий? Хто, я?
Він кивнув:
— Ага.
— Звичайно ні. — сказав я рішуче, обдарувавши його своїм фірмовим поглядом, який був сповненим гідності. — Можливо, я трохи підпилий, але, погодься, це зовсім інша річ.
— Оу. — сказав Коді, тим часом його сестра приєдналася до розмови:
— Ти залишишся на вечерю?
— О, гадаю, я вже маю йти. — відповів я, але Рита поклала мені руку на плече, причому зробила це на диво рішуче:
— Нікуди ти не поїдеш у такому стані.
— У якому?
— Підпилий. — пояснив Коді.