Я взагалі не міг нічого придумати, аби сказати. Сама ідея сексу була абсолютно чужою мені, а думка про те, щоби платити за це для своєї дитини!, та й ще коли ця дитина Гаррі, — ну це вже зовсім. Це вже зовсім перебір. Я подивився на Гаррі майже у паніці і він посміхнувся.
— Ні. Я не збирався тобі таке пропонувати, — сказав він. — Гадаю, із рибацької вудочки ти отримаєш більше особистого досвіду.
Він повільно похитав головою і подивився вдаль, кудись далеко за пікнічний стіл, через двір, кудись вниз по вулиці.
— Або із філейного ножа.
— Так. — сказав я, намагаючись звучати не надто заохочено.
— Ні, ми обоє знаємо, що ти хочеш. Але ти не готовий.
Починаючи з нашої першої розмови про те, хто я такий, — а відбулась вона під час пам"ятної подорожі з кемпінгом декілька років тому, — ми почали готуватися. Так би мовити намагались, за словами Гаррі, поставити мені вірну бойову стійку. Будучи пришелепкуватою імітацією людини, я згорав від нетерпіння розпочати свою щасливу кар"єру, але Гаррі утримував мене: бо Гаррі завжди знав що то чого.
— Я можу бути обережним. — сказав я.
— Але не ідеальним, — мовив він. — Існують правила, Декстере. Мають існувати. Це те, що відділяє тебе від інших.
— Зливайся з оточенням. Не залишай слідів, не ризикуй, ем...
Гаррі похитав головою.
— Є більш важливі речі. Ти маєш бути впевненим, перед тим як починаєш, що ця людина справді заслуговує цього. Не можу злічити скільки разів я знав, що затриманий був винним, але мав його відпустити. Наволоч дивиться на тебе і самовдоволено всміхається, і знає, що ти знаєш, але ти маєш відкрити для нього двері і відпустити, — Гаррі стулив щелепи і вдарив кулаком по столу. — Тобі не доведеться цього робити. Але... ти маєш бути впевненим. Переконаним на всі відсотки, Декстере. І навіть якщо ти абсолютно впевнений, — він відняв руки до гори, обернувши їх до мене долонями. — Ти маєш мати докази. Слава Богу, їх не доведеться надавати суду, — він гірко засміявся і продовжив: — Тобі взагалі не треба буде їх комусь надавати. Але ти мусиш мати докази, Декстере. Це найважливіша річ, — Гаррі постукав кулаком по столу. — Ти мусиш мати докази. І навіть після цього...
Він зупинився, — а паузи для Гаррі були нехарактерними, — і я почекав, знаючи, що зараз буде щось важливе і важке.
— Інколи навіть після цього, тобі доведеться їх відпускати. І неважливо наскільки вони заслуговують цього. Якщо вони занадто... на виду, на приклад. Якщо справа прикличе забагато уваги, тобі доведеться їх відпускати.
* * *
Отакі були справи. У Гаррі, як і завжди, були відповіді для мене. Коли я був не до кінця впевненим, я чув нашіптування Гаррі у своїх вухах. Наразі я був упевненим, але я не мав доказів того, що Доукс не був просто дуже злим і підозрілим копом, а розрізати на шматочки поліцейського точно було не чимось таким, що би не привернуло уваги всього міста. Після недавньої передчасної кончини детектива ЛаҐерти поліцейська ієрархічна машина явно буде занадто чуттєвою ще й до другого полісмена, який послідував би аналогічним шляхом.
Яким би необхідним це не здавалось, сержант Доукс знаходився поза зони доступності для мене. Я міг скільки завгодно милуватися каштановим Ford Taurus, що примостився під деревом, але от зробити з цим нічого не міг, окрім як сподіватися на щасливий випадок. Наприклад: падіння піаніно на голову сержанта Доукса. Хоча, на жаль, все що мені лишалося — це примітивне везіння.
Проте сьогодні не було ніякого везіння для бідолашного Розчарованого Декстера; піаніно з вікон Маямі останнім часом вилітали трагічно рідко. Тому я лишився у своїй халупці, крокуючи по підлозі у розчаруванні, і кожного разу, коли я виглядав із вікна — мене очікував Ford Taurus, що був такою перешкодою на моє шляху. Спогади того як лише годину назад я радісно планував, глухо стукали по вухах. Невже Декстер не зможе покинути квартиру і погратися? На жаль, ні, Темний Мандрівнику. Декстер взяв тайм-аут.
Хоча була ще одна конструктивна річ, яку я міг зробити, навіть якщо мене зажали у власній квартирі. Я вийняв з кишені зім"ятий шматок паперу з катера МакҐрегора і розправив його, від чого мої пальці стали липкими — на папірці залишався клей із теплоізоляційної стрічки, до якої він і прилипнув. «Рейкер» і номер телефону. Більше, ніж достатньо, аби звернутися до одного із довідників, в який я мав доступ зі свого комп"ютера. Через кілька хвилин я так і зробив.
Номер належав мобільному телефону, який був зареєстрований на містера Стіва Рейкера, що мешкав на Тайгертейл Авеню в Коконат Гроув. У результаті невеличкої перехресної перевірки я дізнався, що містер Рейкер був професійним фотографом. Звісно, все це могло бути звичайним збігом. Впевнений, що по всьому світі існують багато Рейкерів-фотографіф. Я пробігся по "жовтим сторінкам" і виявив, що той Рейкер, який цікавив мене, мав спеціалізацію. Його оголошення займало чверть сторінки і наголошувало: «Запам"ятайте Їх такими, якими вони є Зараз».