Я натягнув петлю.
— Купи мені маленького хлопчика. — сказали ми.
Я тримав його доволі міцно декілька секунд, занадто міцно для нього, аби дихати, але достатньо довго, щоби він зрозумів, що ми тут головні. Ми знали, що він зробив і відтепер він буде дихати лише з нашого дозволу. Коли ж я послабив петлю, МакҐрегору нічого було сказати.
Він вів машину так, як ми йому говорили: назад по Пд-Зх. Восьмидесятій Стріт до Олд Катлер Роуд і потім південніше. О цій порі майже не було трафіку і ми повернули в район нового будівництва на дальньому кінці Снейпер Крік. Будівництво наразі не проводилось, оскільки власника звинувачували у відмиванні грошей, тому нас ніхто не мав турбувати. Ми провели МакҐрегора до напівзбудованої охоронної будки, проїхали по невеличкій кільцевій дорозі до води і зупинилися поряд з трейлером, де тимчасово розміщувалася контора будівництва. Зараз покинутий трейлер привертав увагу лише підлітків і тих, хто на зразок мене, прагнув конфіденційності.
Ми поседіли трохи, насолоджуючись видом: над водою був місяць, а на першому плані — педофіл із зашморгом на шиї. Дуже красиво.
Я вийшов і витягнув МакҐрегора за собою, витягнув сильно, аби він впав на коліна і вчепився за петлю на шиї. Я дещо поспостерігав як він душиться, а його слина капає на землю, його обличчя знову темнішало, а очі червоніли. Потім я ривком поставив його на ноги і, піднявши на три дерев"яні ступені, змусив зайти у трейлер. На той час МакҐрегор уже достатньо оговтався і зрозумів, що відбувається; я прив"язав його до столу, руки і ноги були закріплені клейкою стрічкою.
МакҐрегор спробував заговорити, але натомість лише кашлянув. Я почекав; тепер часу було вдосталь.
— Благаю, — сказав він нарешті, а його голос був схожим на скрип піску по склу. — Я дам вам все, що захочете.
— Так, звісно ж. — сказали ми, і побачили як ця фраза прорвалася у самі глибини його душі. І хоча він не міг цього побачити за моєю білою шовковою маскою, я посміхнувся. Я дістав фотографії, які знайшов на його катері, і показав їх МакҐрегору.
Він припинив будь-які рухи, а його рот відкрився і завис у повітрі.
— Де ви це взяли? — запитав він. Його голос звучав дещо войовничо для людини, яка невдовзі буде розрізаною на шматочки.
— Скажи мені, хто це знімав.
— З якого дива? — сказав він.
Я взяв ножиці для розрізання жерсті і вхопив два його пальці лівої руки. МакҐрегор засмикався і почав кричати, а з пальців потекла кров, яка мене зажди так злила, тож я всунув тенісний м"яч йому в пащеку, і відкусив перші два пальця з його правої руки.
— Та просто так. — сказав я і почекав поки він трохи заспокоїться.
І коли він нарешті заспокоївся, він підвів очі і з виразу його обличчя було ясно, що нарешті після відчуття жахливого болю, стає зрозуміло — все, що відбулося залишиться назавжди. Я дістав з його рота тенісний м"яч.
— Хто знімав.
Він посміхнувся.
— Сподіваюсь один із тих був твоїм малим. — відповів він, що зробило наступні дев"яносто хвилин набагато прекраснішими для мене.
Глава 4