— Інколи мені кортить вибачитися за «Коламбін»[4], за одинадцяте вересня

2001, за те, що Беррі Бондс[5] приймав стероїди. — Вона видала

напівістеричний смішок. — Інколи мені навіть кортить вибачитися за вибух

космічного човника[6], хоча, коли те трапилося, я ще тільки вчилась

ходити.

— Не журися, — сказав їй Оґі, — з тобою все буде добре. — То були просто

стандартні слова, які промовляються в таких випадках.

— Мені хотілося б, аби було не так сиро, от і все. Я її укутала на той

випадок, якщо стане сильно холодно, а зараз сиро… — Вона похитала

головою. — Та ми впораємося, авжеж, хіба не так, Патті? — вона подарувала

Оґі безпорадну посмішку. — Аби тільки не почався дощ.

Дощ не почався, але сирість посилювалася, аж врешті-решт вони побачили, як у світлі дугових натрієвих ліхтарів зависли крихітні крапельки. У

якийсь момент Оґі зрозумів, що Дженіс Крей заснула стоячи. Вона

перехнябилася на одне стегно, плечі в неї поникли, волосся вологими

крилами висіло по боках обличчя, а підборіддя майже вперлося в груднину.

Він поглянув собі на годинник і побачив, що вже за чверть третя.

Через десять хвилин прокинулась і почала плакати Патті Крей. Її мати («її

мама-сама-дитя» — подумав Оґі) стрепенулася, якось по-конячому пирхнула, підвела голову і спробувала витягти доньку з рюкзачка. Дитина спершу не

виходила, у неї застрягли ноги. Долучився Оґі, тримаючи краї стропів.

Коли Патті, тепер уже волаючи, вигулькнула, він побачив, що по всій її