накладних та на тому, як користатися комп’ютером, щоб спрямовувати

вантажі, де треба, судном, потягом або літаком.

— Люди побачать мене з немовлям і вирішать, що я безвідповідальна особа,

— не вгавала Дженіс Крей. — Я знаю, я вже бачу це у них на обличчях, я

побачила це й на твоєму. Але що інакше я могла зробити? Навіть аби та

дівчина з нашої вулиці змогла залишитися на ніч, це коштувало б мені

вісімдесят чотири долари. Вісімдесят чотири! Мені довелося відкласти на

квартплату за наступний місяць і після цього я вже залишилася без

копійчини. — Вона усміхнулась, і в світлі високих дугових натрієвих

ліхтарів з парковки Оґі побачив на її віях бусинки сліз. — Отаке я

базікало.

— Не треба вибачатися, якщо саме це ти зараз робиш.

Черга вже завернула за перший закрут і повернулася до того місця, де

стояв Оґі. А дівчина таки мала рацію. Він побачив, як багато людей

витріщаються на сплячу в рюкзачку дитину.

— Ну, так воно й є, гаразд. Я самотня, незаміжня мати, яка не має роботи.

Я хочу вибачатися перед кожним — за геть усе.

Вона відвернулась і подивилася на повішений понад рядом дверей банер. На

ньому було написано: 1000 робчих місць Гарантовано! А нижче: «Ми

підтримуємо мешканців нашого міста!» — МЕР РАЛЬФ КІНСЛЕР.