мусило чекати сотні чотири. З такими темпами на той час, коли о дев’ятій
годині відчинять двері, тут, за найпоміркованішими прогнозами, стоятиме
вже тисячі дві претендентів.
«Якщо хтось запропонує мені роботу кухарчуком в «МакДоналдсі», чи я
погоджуся?»
Мабуть.
«А якщо дверником у “Волмарті” [9] ?»
О, ще б пак. Величезна посмішка і «як вам сьогодні ведеться?» Оґі
подумав, що роботу дверника він зміг би зразу виконувати віртуозно.
«Я комунікабельна персона», — подумав він. І розсміявся.
Зі спальника:
— Щось кумедне?
— Нічого, — відповів він. — Обнімай дитину.
— Я це й роблю, — з посмішкою в голосі.
О третій тридцять він присів на коліна, підняв клапан спальника і
зазирнув досередини. Дженіс Крей міцно спала, згорнувшись калачиком, пригортаючи дитину собі до грудей. Це навело його на згадку про «Грона
гніву». Як там звали ту дівчину? Ту, яка наприкінці годує груддю того
чоловіка[10]. Якесь квіткове ім’я, пригадувалося йому. Лілі? Ні.
Вероніка? Абсолютно ні. Він подумав, чи не прикласти долоні сурмою собі
до рота і, підвищивши голос, запитати в натовпу: «ХТО ТУТ ЧИТАВ “ГРОНА