долають життя — ба, може, навіть успішно — завдяки доброті незнайомців.

Ця молода жінка, що оце зараз придрімнула зі своєю дитиною в його

спальнім мішку, може бути однією з таких.

Йому подумалося, що вони з Дженіс Крей могли б представлятися в різних

заявочних анкетах як пара. Якби вони так зробили, присутність немовляти

не здавалася б безвідповідальністю, а радше ознакою спільної

самовідданості. Напевне він сказати не міг, багато чого в людській

природі залишалося для нього таємницею, але він вважав таке ймовірним.

Оґі вирішив, що, коли прокинеться Дженіс, він спробує викласти цю ідею

їй. Подивиться, що вона на це скаже. Подружню пару вони з себе зображати

не зможуть; на ній нема обручки, а свою він зняв назавжди ще три роки

тому, але вони могли б назватися… як це тепер люди кажуть? Партнерами.

З Марлборо-стрит на крутий узвіз регулярно, як цокотіння годинника, продовжували виїжджати автомашини. Невдовзі з’являться також піші люди, щойно з першого ранкового автобуса. Оґі був майже певен, що о шостій вони

почнуть сюди просто набігати. Через цей густий туман приїжджі машини

проявляли себе лише фарами з неясними обрисами-тінями, прихованими за

лобовим склом. Деякі з водіїв, побачивши величезний натовп із тих, що вже

чекають, розвертались назад, зневірені, але більшість трималися свого, прямуючи до тих небагатьох парковочних місць, які ще залишалися вільними, убували їхні задні вогні.

А потім Оґі помітив силует автомобіля, який не розвернувся і не продовжив

шлях на дальній край парковки. По боках його незвичайно яскравих фар

світили ще й жовті, протитуманні.