Він подав їй пелюшки і лосьйон. Спальник почав смикатися й спучуватися.

Спершу плач подужчав. Трохи знизу, від одного із закрутів їхньої черги, хтось загублений у гуснучому тумані промовив:

— Ти що там, не можеш заткнути дитину?

Інший голос додав:

— Хтось мусить зателефонувати до соціальної служби.

Оґі чекав, дивлячись на спальний мішок. Нарешті той перестав ворушитися і

звідти вистромилася рука з підгузком.

— Ти не покладеш це до сумки? Там є пластиковий пакет для брудних. — Вона

поглянула на нього, визирнувши, наче якийсь кротик із нори. — Не бійся, воно не закаляне, тільки запісяне.

Оґі взяв підгузок, поклав його до пластикового пакета (збоку на ньому був

напис COSTCO[8]), а потім засмикнув на сумці зіпер. Плач усередині

спального мішка («так багато торб», — подумав він) тривав ще хвилину чи

дві, а потім раптово обірвався, це Патті почала годуватися на парковці

Міського Центру. З-понад ряду дверей, які відкриються лише через шість

годин, один раз апатично сплеснувся банер. 1000 робочих місць

Гарантовано!

«Звісно, — подумав Оґі. — А ще ти гарантовано не підчепиш СНІДу, якщо

нажиратимешся вітаміном С».

Проминуло двадцять хвилин. Ще кілька машин виїхали вгору з Марлборо-

стрит. Ще кілька людей приєдналися до черги. На думку Оґі, їх тут уже