— Джоффе, — сказала мама. — Облиш.

— Як собі знаєш. — Він підвівся, і на мить мені здалося, що то зовсім не мій тато. Його обличчя було напружене і сердите. — Та якщо поліція нічого не зробить, я сам за них візьмуся.

Перед початком школи ми востаннє зібралися разом. Ми зустрілися в Гладкого Ґева. Ми часто зустрічались у нього вдома. Він мав найбільшу спальню та найкращий садок з мотузяною гойдалкою й будиночком на дереві, а його мама завжди щедро частувала нас зацукрованими желейками і картопляними чипсами.

Ми сиділи на траві, теревенили про всілякі нісенітниці й одне з одного кепкували. Усупереч моїй домовленості з містером Геллораном, я дещо розказав їм про свою пригоду з братом Міккі. Я мусив розказати, бо якщо він знав про крейдяних чоловічків, це означало, що нашу таємну забаву розкрито. У своїй версії я, звісно ж, хоробро захищався і зміг утекти. Я трохи побоювався, що Шон міг розпатякати про все Міккі, котрий із превеликою насолодою заперечив би кожне моє слово, але, схоже, містер Геллоран добряче нагнав на хулігана страху, і той теж нічого не казав.

— То твій брат знає про крейдяних чоловічків? — запитав Ґев, змірявши Міккі неприязним поглядом. — Ти справжнє базікало.

— Я йому нічого не розповідав, — почав скиглити Металевий Міккі. — Напевно, він сам про все здогадався. Ми ж багато де їх малювали. Мабуть, він нас бачив.

Він брехав, та мені було начхати, як Шон дізнався. Головне, що він знав нашу таємницю, і це геть усе змінювало.

— Думаю, ми могли б придумати якісь інші секретні символи, — сказав Гоппо без зайвого ентузіазму.

Я знав, як він почувався. Тепер, коли хтось — особливо Шон — довідався про нашу таємну гру, її зіпсовано.

— Усе одно це була дурнувата гра, — озвалася Ніккі, відкидаючи назад волосся.

Я витріщився на неї трохи ображено і роздратовано. Сьогодні вона була якась дивна. Іноді вона бувала такою. Примхливою й охочою до суперечок.

— Ні, не дурнувата, — відказав Гладкий Ґев. — Але тепер, певно, нема сенсу бавитися в неї, якщо Шон про все знає. До того ж завтра вже до школи.

— Точно.

Ми всі обмінялися недвозначними поглядами. Того дня кожен з нас був трохи пригнічений. Навіть Гладкий Ґев не розважав нас своєю поганенькою імітацією аристократичного акценту. Погода ніби віддзеркалювала наш настрій. Блакитне небо поблякло, зробившись туманно-сірим. То тут, то там купчилися неспокійні хмари, ніби їм уже нетерпеливилося вихлюпнутися несамовитою зливою.

— Я вже, мабуть, піду, — сказав Гоппо. — Мама просила нарубати трохи дров для каміна.

Як і ми, Гоппо з мамою мали вдома старий задрипаний камін.

— Я теж, — озвався Міккі. — Сьогодні їдемо в гості до бабці.

— Люди, та ви знущаєтеся, — вигукнув Гладкий Ґев, удавано образившись.

— Мені, напевно, теж уже час, — додав я. Мама купила мені нову шкільну форму і хотіла, щоб я приміряв її перед вечерею — раптом її треба припасувати.

Ми троє підвелись, і за якусь хвилю до нас приєдналася Ніккі.