1986 рік

До нас навідався поліціянт. Іще ніколи в нашій оселі не було поліції. До того літа я й подумати не міг, що побачу одного з них так близько.

Цей був високий і худий. Він мав густу копицю темного волосся, а його обличчя здавалося квадратним. Він чимось нагадував здоровецьку фігурку з «Lego», от тільки не був жовтий. Полісмена звали офіцер Томас.

Він зазирнув до коробки, запхав її до сміттєвого мішка і відніс до своєї поліційної автівки. Повернувшись на кухню, він незграбно опустився на стілець і взявся розпитувати маму з татом, побіжно нотуючи щось у невеличкому записнику, скріпленому спіралькою.

— То ваш син знайшов цей пакунок на ґанку?

— Саме так, — підтвердила мама і глянула на мене. — Правда ж, Едді?

Я кивнув.

— Так, сер.

— Коли це було?

— О 16:04, — відказала мама. — Я подивилась на годинника перед тим, як спуститися.

Поліціянт щось записав.

— І ти не бачив, як хтось відходив від будинку чи тинявся десь поблизу?

Я похитав головою.

— Ні, сер.

— Зрозуміло.

Він іще щось нашкрябав у записнику. Тато засовався на своєму стільці.

— Послухайте, це все безглуздо, — сказав він. — Ми всі добре знаємо, хто залишив ту коробку.