Я відсьорбнув зі склянки.

— Міккі хоче написати книжку, може, навіть кіносценарій, про те, що сталося в минулому. Він хоче, щоб я йому в цьому допоміг.

— Як усе заплутано.

— Скажи?

— І?

— Що?

— Я так розумію, ти погодився?

— Я поки нічого не відповів. Не впевнений, що хочу за це братися.

— Чому?

— Бо тут є багато питань. Для початку хоча б те, як мешканці Андербері поставляться до такого копирсання в минулому. Що скажуть Ґев і Гоппо. І наші родини.

«І Ніккі», — подумав я. Чи говорив він про це з Ніккі?

Хлоя насумрилася.

— Це я розумію. А про себе ти подумав?

— Про себе?

Вона зітхнула і глянула на мене так, ніби я був нетямущим малюком.

— Це може бути чудовою можливістю. Та й гроші тобі теж не завадять.

— Річ не в тому. Та й узагалі, хто знає, що з цього вийде. Такі проекти дуже часто закінчуються невдачею.

— Так, але іноді треба ризикнути.

— Та невже?

— Так. Інакше ти нічого не досягнеш у цьому житті. Замість того щоб жити по-справжньому, сидітимеш тут і обростатимеш мохом.