— Добре.

Я витяг велосипеда, і ми чимдуж помчали вулицею.

— А де Гладкий Ґев? — запитав я у Міккі, який зазвичай найперше заходив до нього.

— Його мамця сказала, що відправила його до крамниці, — відповів він. — Його втрата.

Утім, як з’ясувалося згодом, то була втрата Міккі.

Частину річкового берега було відгороджено поліційною стрічкою, а полісмени не давали людям підходити надто близько. Дорослі позбивались у групки, на їхніх обличчях читалася тривога. Ми зупинили велосипеди поруч невеликої зграйки глядачів.

Насправді видовище мене розчарувало. Окрім загороджувальної стрічки поліціянти також напнули щось, схоже на зелений намет, тому розгледіти що-небудь майже не було змоги.

— Як думаєте, тіло лежить десь за отією штукою? — запитав Міккі.

— Напевно, — стенув плечима Гоппо.

— Закладаюся, що він увесь роздутий і зелений, а риби виїли йому очі.

— Гидота. — Гоппо удавано виблював.

Я пробував викинути з думок ту картинку, що її змалював Міккі, проте вона ніяк не хотіла зникати.

— Це якесь лайно, — зітхнув Міккі. — Ми спізнилися.

— Зачекайте, — сказав я. — Вони щось витягають.

Почався якийсь рух. Полісмени щось обережно витягали з-за зеленого намету. Не тіло. Велосипед. Чи принаймні те, що від нього залишилося. Він був покручений і вигнутий, покритий слизькими водоростями. Та щойно ми побачили його, як усе зрозуміли. Ми всі впізнали його.

То був яскраво червоний велосипед BMX із чорним черепом на рамі.

Щосуботи та щонеділі Шона і його велосипед можна було зустріти на вулицях міста, — якщо ви прокинулися досить рано, — коли він розвозив газети. Одначе того недільного ранку, коли Шон вийшов з дому, щоб узяти свій велосипед, він його не знайшов. Хтось викрав його.

За рік до того містом прокотилася хвиля велосипедних крадіжок. Якісь старші хлопці з коледжу цупили велосипеди і скидали їх у річку просто так, задля розваги.

Може, тому Шон і вирішив найперше пошукати його у річці. Він любив свій велосипед. Понад усе на світі. Тож коли він побачив, що з річки стирчало кермо, а сам велосипед зачепився за якісь гілки, Шон вирішив зайти у воду і спробувати витягти його, хоч усі знали, що течія сильна, а Шон Купер був нікудишнім плавцем.

Йому майже пощастило. Він уже майже вивільнив велосипед, аж тут під його вагою Шон заточився й шубовснув у річку. Враз вода сягнула його грудей. Куртка і джинси намокли та обважніли, а течія була така швидка, мовби десятки рук тягнули його на дно. До того ж було холодно. Збіса холодно.