Вона захоче дізнатися, хто це зі мною зробив, а тоді піде до його батьків, і то вже буде справжня катастрофа. Я відчув, як серце впало до п’ят.

Містер Геллоран повернув до мене голову.

— З тобою все добре?

— Моя мама, — пробурмотів я. — Вона страшенно розгнівається.

— Але ти не винен у тому, що сталося.

— Усе одно.

— Та якщо ти розкажеш їй…

— Ні, я не можу.

— Розумію.

— У неї зараз і без того багато клопотів.

— Он як, — Геллоран сказав це таким тоном, ніби знав про її клопоти. — Є інший варіант. Якщо хочеш, можеш зайти до мене і привести себе до ладу.

Він пригальмував на перехресті й увімкнув «поворот», та замість звернути ліворуч на вулицю, що вела до моєї домівки, він завернув праворуч. Авто повернуло ще двічі й зупинилося перед невеликим побіленим будинком.

— Ласкаво прошу, Едді, — усміхнувся містер Геллоран.

Усередині було прохолодно і темно. Усі штори були щільно запнуті. Вхідні двері відкривалися прямісінько у крихітну вітальню. Меблів було обмаль, лише кілька м’яких крісел, журнальний столик і малесенький телевізор на тумбочці. А ще був якийсь запах, чогось незвичного і трав’яного. На журнальному столику стояла попільничка з кількома білими недопалками.

Містер Геллоран підхопив її.

— Тільки викину ось це. Ванна нагорі, одразу біля сходів.

— Добре.

Я піднявся вузькими сходами. Відразу на сходовому майданчику була невеличка ванна кімната із зеленою плиткою й сантехнікою. Вицвілі помаранчеві килимки лежали біля ванни і навколо унітазу. Над умивальником висіла маленька дзеркальна шафка.

Зачинивши двері, я глянув на себе в дзеркало. Під носом засохли шмарклі, а на щоках виднілися брудні патьоки від сліз. Дякувати Богу, мама не побачить мене в такому вигляді. Інакше я до кінця канікул просидів би у своїй кімнаті, а на прогулянку міг би вийти хіба що на наш задвірок. Я почав витирати обличчя м’якою ганчіркою, що висіла коло умивальника, вмочуючи її в теплу воду, яка щоразу каламутилася, щойно я знімав із себе новий шар бруду.

Я знову подивився на себе в дзеркало. Краще. Я майже привів себе до звичного вигляду. Я витер обличчя великим, трохи колючим рушником і вийшов з ванної кімнати.