— От і мені так здалося, — сказав Ґрейл.

— А як же його дівчина? Донька Снеллів?

— Гадаю, саме вона його на це й підбила, — сказав Ґрейл. — Вона, безперечно, почувалася винною в тому, що сталося з Керрі, коли я з нею говорив. Тепер вона рада-радісінька працює в комітеті декорацій, ніби змалку мріяла не піти на свій шкільний випускний.

— Ох, — розважливо зітхнув Морті.

— А Гарґенсен — гадаю, він побалакав із кимось і виявив, що ми справді можемо позиватися проти нього від імені Керрі Вайт, якби нам захотілося. Мабуть, вирішив спасувати. Мене більше турбує його донечка.

— Гадаєш, у п’ятницю ввечері можливі інциденти?

— Хтозна. Знаю тільки, що там буде багато друзів Крісти. А ще вона гуляє з тим непутящим Біллі Ноланом; у нього теж цілий зоопарк дружбанів. Таких, що професійно полохають вагітних пані. З того, що мені казали, Кріста Гарґенсен крутить ним як хоче.

— Тебе непокоїть щось конкретне?

— Конкретне? Ні. Але я граю в цю гру досить давно, щоб розпізнати кепську ситуацію. Пам’ятаєш гру проти Стадлера в сімдесят шостому?

Морті кивнув. Потрібне щось набагато більше, ніж минулі три роки, щоб затулити в пам’яті гру Юена проти Стадлера. Брюс Тревор учився ледь-ледь, але в баскетбол грав фантастично. Тренер Ґейнс його не любив, але Тревор от-от мав вивести Юен до регіональної ліги — вперше за десять років. Його викреслили з команди за тиждень до останньої гри, в якій Юену конче треба було перемагати «Стадлерських рисей». У ході регулярної, наперед оголошеної перевірки особистих шафок за підручником із суспільствознавства Тревора виявили кіло марихуани. Юен утратив свій шанс перейти до сильнішої ліги, програвши 48 : 104. Але рахунку ніхто не пам’ятав — люди запам’ятали перерваний через заворушення четвертий період. Безлад, очолюваний Брюсом Тревором, який обурено заявляв, що його підставили, призвів до госпіталізації чотирьох осіб. Одним із них був тренер Стадлера, котрого вдарили по голові аптечкою.

— Отаке в мене зараз відчуття, — сказав Ґрейл. — Здогад. Хтось принесе гнилих яблук чи щось таке.

— Може, ти екстрасенс? — сказав Морті.

Із «Вибуху з тіні» (стор. 92—93):

Сьогодні більшість спеціалістів сходиться на тому, що феномен телекінезу є генетично рецесивним явищем, але протилежним такому захворюванню, як гемофілія, котра виявляється тільки в чоловічому організмі. Ген цієї недуги, що її колись називали «бичем королів», у жінок рецесивний і переноситься ними без жодної шкоди, однак нащадки чоловічої статі «платять» кров’ю. Ця хвороба розвивається тільки коли уражений нею чоловік одружується з жінкою-носієм рецесивного гена. Якщо нащадок такого союзу буде чоловічої статі, пара отримає сина-гемофіліка. Якщо дитина буде жіночої статі, дівчинка буде носієм гена. Варто наголосити, що ген гемофілії може рецесивно переноситися чоловіком у його генетичному наборі. Але якщо він одружиться з жінкою з таким самим геном-вигнанцем, це призведе до гемофілії в дітей чоловічої статі.

У випадку королівських родин, шлюби між якими були розповсюджені, вірогідність того, що ген передаватиметься далі після того, як потрапить до сімейного дерева, була високою — звідси й назва «бич королів». Гемофілія також проявлялася в суттєвих масштабах в аппалачівських штатах на початку двадцятого сторіччя, і її часто спостерігають у тих культурах, де розповсюджений інцест і шлюби з двоюрідними.

З усього виходить, що у випадку телекінезу носіями є чоловіки; у жінок ген телекінезу теж може бути рецесивним, але тільки в них він може ставати також домінантним. Вочевидь, Ральф Вайт носив його, а Марґарет Бріґем, за чистим збігом, також мала цей небажаний ген, але можна досить упевнено стверджувати, що в неї він був рецесивним, позаяк нема жодних свідчень, що вона мала здатність до телекінезу, схожу на здатності Керрі. Наразі проводяться дослідження біографії бабусі Марґарет Бріґем, Сейді Кокрен, бо якщо схема домінантності/рецесивності гена телекінезу подібна до гемофілічної, то в місіс Кокрен цей ген міг бути домінантним.

Якби подружжя Вайтів народило сина, він став би ще одним чоловіком-носієм. Шанси на те, що ця мутація померла б разом із ним, були б високі, бо союз Ральфа Вайта і Марґарет Бріґем не мав двоюрідних родичів схожого віку, з ким міг би одружитися цей теоретичний нащадок чоловічої статі, а вірогідність зустрітись і побратися з випадковою жінкою, яка теж мала б ген телекінезу, була б мізерна. Жодна з дослідницьких груп, що працюють над цією загадкою, ще не виокремила той самий ген.

У світлі мейнської катастрофи навряд чи хтось сумніватиметься в тому, що пошуки цього гена мають стати одним із перших завдань медицини. Ген гемофілії дає нащадків-чоловіків із нестачею тромбоцитів. Ген телекінезу дає Тифозних Мері[7], котрі здатні знищувати все навколо ледь не за найменшого бажання…

Ранок середи.

Сьюзен і чотирнадцять інших учнів — не абихто, а Декорувальний комітет Весняного балу — працювали над велетенським панно, що мало висіти позаду сцен-близнючок у п’ятницю ввечері. Темою свята була «Весна у Венеції» (і хто добирає такі фальшиві теми, питала себе Сью. Вона провчилася в Юені чотири роки, була на двох балах, але все одно не знала. На чорта цій події взагалі потрібна тема? Чого просто не зібратися на танці, та й по всьому?); Джордж Чізмар, найбільш художньо обдарований учень Юена, начеркав невелику замальовку з гондолами на каналі при заході сонця й гондольєром у велетенській солом’яній федорі, що налягав на своє весло, а небо й воду вкривала розкішна пишнота рожевих, червоних і жовтогарячих штрихів. Безперечно, малюнок був прекрасним. Він переніс його обриси на велетенське полотно чотирнадцять на двадцять футів і позначив різні ділянки кожну своїм числом, яке відповідало певному відтінку крейди. Комітет саме терпляче додавав кольору, як діти, що повзають велетенською сторінкою розмальовки. Усе-таки, подумала Сью, дивлячись на долоні й руки, по лікоть густо всипані рожевою крейдою, цей випускний буде найгарнішим на світі.