Коли Лаура їхала, напевно, одним із найгірших об’їзних шляхів у Лондоні, якийсь водій несамовито тиснув на клаксон. Вона була південніше від Кройдона Перлі: з одного боку заблокована затором дорога, а з другого — задушливий жахливий об’їзний шлях, що зараз вивів Лауру до просто велетенського супермаркету. Вона перекотилася через «лежачого поліцейського» й попрямувала до стоянки, проїжджаючи повз суперпропозиції, що аж волали до неї з плакатів уздовж дороги: три фунти за три коробки погано пропеченої італійської піци, яку рекламували з фальшивою усмішкою. Минулої ночі Лаура не могла заснути протягом кількох годин, тому просто лежала в ліжку, прислухаючись. Подумки вона блукала будинком, тінню зазирала до кожної кімнати, де міг би хтось сховатися. Вона помічала рух за шторами, чула дихання за дверима. Цей страх чергувався зі сплесками гніву від того, що їй страшно у власному будинку, а ще вона боялася втратити контакт із Даніелем. За словами Ізабелли, Черрі просто дитина, і якби це Бриджіт таке втнула… то що? Звісно ж, вона б це пережила, можливо, зупинила б її, і саме тієї миті Лаурі дещо спало на думку. Жінка встала й увімкнула лептоп. Вона мусить знайти матір Черрі. Це аж ніяк не було стовідсотковим, насправді дуже мала ймовірність, що це не найгірший крок, який вона могла зробити. Черрі вміла замітати сліди й удавати із себе невинну жертву, а мати вважала своє дитя ідеальнішим за будь-кого… але матері також знали своїх дітей краще, ніж будь-хто інший, тому, можливо, лише можливо, що вона знала щось про Черрі.

Лаура вглядалася в екран. Це те місце, де могла працювати мати Черрі. Вона згадала, що якось Даніель говорив, буцім вона працювала в супермаркеті, і сподівалася, що в неї таке саме прізвище, як і в Черрі. Лаура переглядала перелік персоналу й менеджерів, шукаючи «Лейн». Вона переглянула десь зо три мережі, поки в «Tesco» не знайшла жінку на ім’я «Венді Лейн». Розташування магазину теж підходило — неподалік від Кройдона, однак Лейн — достатньо поширене прізвище, тож цілком можливо, що вони були ніяк не пов’язані одна з одною. Якщо мати Черрі й справді працювала тут, Лаура не знала, як краще до неї підійти. Її історія була химерна й шокуюча — жодна мати не захоче слухати, що її дитина зробила щось жахливе. А раптом вона образиться чи розгнівається? А раптом вона вдарить її чи щось іще? А раптом Черрі вже розповіла їй про брехню й ця жінка зненавидить її з першого погляду? Тривога та страх виштовхнули Лауру з машини. Повз неї проходила жінка в спортивних штанях, замалих для неї, і тягнула за собою дівчинку, не старшу від трьох рочків, з проколотими вухами, вбрану в запрану футболку «Disney». Дівчинка відставала, більше зосередившись на тому, щоб скуштувати якусь цукерку, загорнуту в довгий яскраво-жовтий та зелений папір, ніж на тому, щоб іти за мамою, яка штовхала перед собою візок, завалений пакетами, на яких згори лежали картонні коробки з фальшивою замороженою італійською піцою.

Лаура замкнула машину, а потім попрямувала до входу в супермаркет. На сайті було вказано, що Венді Лейн мала посаду контрольно-касового менеджера й, очевидно, працювала позмінно. Неможливо було дізнатися напевно, чи працювала вона сьогодні. Щойно зайшовши всередину, Лаура побачила дошку з фотографіями всіх менеджерів, чиї зміни припадали на сьогодні. Ім’я Венді теж було там, а поруч — фото. Лаура уважно глянула на світлину й занепала духом. У цієї жінки було каштанове з яскравим, червонуватим відливом волосся, і вона була геть не схожа на Черрі. За Лаурою спостерігав охоронець.

— Усе гаразд? — запитав він, і в його голосі почулася нотка підозри.

— Мені потрібно зустрітися з Венді Лейн, будь ласка. — Хіба ж вона мала ще якусь причину бути тут?

— З якого приводу?

— З особистого.

Здавалося, він хотів заперечити, однак потім пройшов до одного з бічних проходів, імовірно, для того, щоб покликати її.

Двома хвилинами пізніше за його плечима з’явилася тендітна жіночка.

— Я можу вам чимось допомогти?

Лаура шукала в ній схожість із Черрі, та все одно нічого не помітила.

— Доброго дня, мене звати Лаура Кавендіш.

На якусь мить жінка задумалася, а потім розлилася в захопленій, хоч і розгубленій усмішці.

— Мама Даніеля?

Її серце підскочило.

— Правильно.

— Черрі не говорила… Ми мали зустрітися?

— Це була радше імпровізація. Я не говорила Черрі, що приїду.