Вона нерішуче кивнула й переадресувала дзвінок на автовідповідач.
— Я передзвоню їй за хвилину.
Лаура підвелася, прочистила носа й понесла свою чашку до раковини.
— Не квапся.
— Усе гаразд. Тобі потрібно йти.
— Ми так нічого й не вирішили.
— Усе буде добре.
— Поїдеш зі мною?
Лаура трохи всміхнулася.
— Ти просто хочеш мати союзника.
— Маєш рацію. — Ізабелла провела її до виходу. — Я повернуся так швидко, як тільки зможу, і ти маєш пообіцяти мені, що подзвониш, якщо щось трапиться. А взагалі-то, я дзвонитиму тобі сама. Щодня.
— Дякую.
— Мені шкода, що ми посварилися.
— Насправді ми й не сварилися, — сказала Лаура. — Я рада, що ти їдеш звідси.
Ізабелла засміялася.
— Думаєш, те божевільне дівчисько збирається прийти за мною?
— Вона може. — Лаура залишалася при здоровому глузді. — Вона здатна. Ніщо її не зупинить.
Повернувшись додому, Лаура перевірила будинок, замкнула всі охоронні засуви, однак не могла позбутися бридкого відчуття, коли йшла на кухню наповнити келих вином. Холодильник видав гучний звук, коли вона відчинила дверцята, і здавалося, пляшки з вином відлунювали на гранітному столі. Вона зупинилася й прислухалася до порожнього будинку: тихо. Можливо, якщо увімкнути якусь музику, це допоможе. Вона увімкнула радіо, але класика навіювала тугу, а всі інші музичні станції дратували. Здавалося, вони були беззмістовним шумом, тому не могли їй допомогти вгамувати тривогу. Тож вона знову його вимкнула, проте тепер стало тихше, ніж будь-коли. Господи, вона хотіла, щоб Ізабелла була тут. Лаура глибоко вдихнула. Вона мусить опанувати себе. Черрі не залягла в засідці десь у будинку. Згадавши, що не їла нічого від сніданку, а вже була майже шоста, вона знову відчинила дверцята холодильника й витягла тюбик дзадзики[25] та червоний перець, який нарізала великими шматками. Вона сіла за стіл, узявшись за свою просту вечерю, її розум працював. Що Черрі зробить далі? Точно має бути щось іще. Як далеко вона зайде? Вона розмірковувала над усім, чим дорожила. Це був будинок, друзі… «Господи, де Мойсей?» Лаура підскочила й побігла до розсувних дверей, відчинила їх і вимогливо покликала його, стукаючи по його мисочці, і коли він прибіг, то, лише після ретельного огляду зрозумівши, що він неушкоджений, вона зітхнула з полегшенням. Але після цього, на його незадоволення, зачинила двері.
— Вибач, Мойсею, але сьогодні ввечері ти потрібен мені всередині. Ззовні божевільна дівчина, котра хоче дістати мене. А це означає, що й тебе також.
Вона сіла назад за столик. Не могла заспокоїтися. Потім, хоча й знала, що він не захоче говорити з нею, вона схопила телефон і набрала Говарда. Він не відповів. Засмучена, вона залишила повідомлення. Зібралася було зателефонувати Даніелю, але, не змігши б витримати ще одну мовчазну відмову, поклала телефон.