— Вам немає за що вибачатися, Моро.
Вони дійшли до її автомобіля, на мить спинилися.
— Я не мав змоги розповісти вам про сестру, — сказав Баллард.
— Розповісте наступного разу?
Він кивнув.
— Наступного разу.
Мора сіла в авто, зачинила двері. Опустила віконце, коли побачила, що він нахиляється, аби щось їй сказати.
— Дещо про неї я вам усе-таки скажу.
— Так?
— Ви така схожа на Анну, що мені подих переймає.
Сидячи у своїй вітальні, роздивляючись фото юної Анни Леоні з батьками, Мора не могла припинити думати про ці слова. «Усі ці роки тебе бракувало в моєму житті, і я цього не усвідомлювала. Але я мусила знати; на якомусь рівні я мала відчувати відсутність сестри».
«Так, — подумала вона, торкаючись обличчя Анни на світлині. — У мене теж подих переймає».
У них із Анною була однакова ДНК; що ще вони мали спільного? Анна теж обрала наукову кар’єру, підпорядковану розуму й логіці. Вона теж, певно, зналася на математиці. Чи грала вона на піаніно, як Мора? Чи любила книжки, австралійські вина й телеканал «Хісторі»?
Година була пізня; вона вимкнула світло й піднялася до спальні збирати речі.
8
Непроглядна чорнота. Голова болить. Пахне деревом, вологою землею і… ще чимось, хоча цього не може бути. Шоколад. Це запах шоколаду.
Метті Первіс широко розплющила очі, але так само могла б їх міцно заплющити — усе одно анічогісінько не бачила. Ані проблиску світла, ані імли тіні на тінях.