—
—
— Ти страшенно перебільшуєш.
— Що сталося, Кармен? — спитав Баллард.
— Мені вдень зателефонував директор. У школі сьогодні перевіряли випадкові шафки, і знаєш, що знайшли у речах нашої дочки? Косяк. На що це, в біса, тобі схоже? Обоє батьків працюють у поліції, а в неї наркотики в шафці! Нам пощастило, що директор дозволив самим розібратися. Що, якби він про це доповів? Я так і уявляю, як мала б заарештувати рідну дочку.
— Господи.
— Мусимо впоратися з цим разом, Ріку. Треба дійти згоди в тому, що з цим робити.
Мора підвелася з канапи, підійшла до дверей, непевна, як саме найкраще було б піти. Вона не хотіла порушувати приватність життя цієї родини, але зараз доводилося слухати розмову, яку, як вона знала, їй чути не годилося. «Треба попрощатися й піти, — подумала вона. — Залишити стурбованих батьків самих».
Вона вийшла в коридор і зупинилася, наблизившись до вітальні. Мати Кейті здивовано підняла очі на несподівану гостю. Якщо по матері можна було судити, який одного дня матиме вигляд дочка, то похмурій тінейджерці судилося стати ставною білявкою. Жінка була майже одного з Баллардом зросту, статуру мала по-спортивному струнку. Волосся зібране на потилиці у звичайний кінський хвіст, на обличчі — ані сліду косметики, але з такими вражаючими вилицями зайві прикраси ні до чого.
— Вибачте, що перериваю, — почала Мора.
Баллард розвернувся до неї, втомлено усміхнувся.
— Боюся, ви нас бачите не в найкращі часи. Це мати Кейті, Кармен. Це доктор Мора Айлс.
— Я вже йду.
— Але ж нам майже не вдалося поговорити.
— Я вам ще зателефоную. У вас зараз інші справи. — Вона кивнула до Кармен. — Приємно познайомитися. Добраніч.
— Я вас проведу, — зголосився детектив.
Вони вийшли з будинку, і він зітхнув, наче відчув полегшення, опинившись подалі від вимогливої родини.
— Вибачте, що я так втрутилася, — мовила Мора.
— Вибачте, що мусили це слухати.
— Бачите, ми все вибачаємося одне перед одним.