— Кейті, це до мене.

— Я думала, то мама. Вона мала б уже приїхати.

У дверях, височіючи над дочкою, з’явився Баллард. Морі було важко повірити, що цей чоловік із його консервативною стрижкою та випрасуваною сорочкою може бути батьком такої підліткової штучки. Він простягнув їй руку, міцно потиснув.

— Рік Баллард. Проходьте, докторе Айлс.

Коли Мора ввійшла до будинку, дівчина розвернулася, пішла назад до вітальні й гепнулася перед телевізором.

— Кейті, хоча б привітайся з гостею.

— Я передачу пропущу.

— Одна хвилина на ввічливість.

Кейті голосно зітхнула, скупо кивнула Морі.

— Привіт, — сказала вона й знову втупилася в екран.

Баллард подивився на дочку, наче вирішуючи, чи мало якийсь сенс вимагати від неї ввічливості.

— Зроби тихіше, — мовив він. — Нам з доктором Айлс треба поговорити.

Дівчина згребла пульт, націлилася на телевізор, наче зі зброї. Стало заледве тихіше.

Баллард перевів очі на Мору.

— Може, вип’єте кави? Або чаю?

— Ні, дякую.

Він із розумінням кивнув.

— Ви хочете просто почути про Анну.

— Так.

— У мене в кабінеті є копія її справи.