— Спочатку розкажіть, як це сталося.

«Ось чому він згодився зустрітися з нами, — подумала вона. — Хоче інформації. Хоче знати, чи багато нам відомо».

— Я так розумію, був постріл у голову, — вів далі він. — І її знайшли в автомобілі?

— Саме так.

— Це я вже прочитав у «Бостон Ґлоуб». Яку зброю було використано? Який калібр кулі?

— Ви знаєте, що я не можу цього розповісти.

— Це сталося в Бруклайні? Якого біса вона там забула?

— Цього я теж не можу сказати.

— Не можете сказати мені? — Він подивився на неї. — Чи просто не знаєте?

— Ми не знаємо.

— Хтось був із нею, коли це сталося?

— Інших жертв немає.

— То кого ви підозрюєте? Окрім мене?

— Ми прийшли, щоб ставити питання вам, докторе Кассель.

Він хитко підвівся, пішов до шафи. Дістав пляшку віскі, налив собі ще. Підкреслено не запропонував випити своїм гостям.

— Чому б мені не відповісти на те одне питання, заради якого ви прийшли, — сказав він, вмощуючись назад на стілець біля рояля. — Ні, я не вбивав її. Навіть не бачив уже кілька місяців.

— Коли ви востаннє бачили міс Леоні? — запитав Фрост.

— Здається, десь у березні. Проїхав повз її будинок після обіду. Вона діставала пошту зі скриньки.

— Це було вже після того, як суд заборонив вам наближатися до неї?

— Я навіть із авто не виходив, зрозуміло? І не говорив до неї. Вона побачила мене й пішла до будинку, без жодного слова.