— То який був сенс такого візиту? — спитала Ріццолі. — Залякування?

— Ні.

— А що тоді?

— Я просто хотів її побачити, от і все. Я скучив за нею. Я досі… — Доктор замовк, відкашлявся. — Я досі за нею скучаю.

«Тепер він скаже, що кохав її».

— Я її кохав, — сказав він. — Для чого мені їй шкодити?

Наче вони ніколи не чули цього від інших чоловіків.

— Та й як би я зміг? Я не знав, де вона. Після останнього переїзду я не міг її знайти.

— Але ж намагалися?

— Намагався.

— Ви знали, що вона живе в Мені? — запитав Фрост.

Пауза. Доктор помовчав, насупившись.

— Де саме в Мені?

— У містечку під назвою Фокс Гарбор.

— Ні, цього я не знав. Припускав, що вона десь у Бостоні.

— Докторе Кассель, — мовила Ріццолі. — Де ви були ввечері минулого четверга?

— Тут, удома.

— Усю ніч?

— Від п’ятої вечора. Збирався в подорож.

— Хтось може підтвердити, що ви були тут?