Черевата, незграбна, вона, звиваючись, ледве змогла зайняти сидячу позу. І тільки тоді побачила, що лежить у неї біля ніг: пластикове відро та судно. Дві великі пляшки води. Пакет із крамниці. Вона дісталася до нього, зазирнула всередину. «Ось чому я відчувала запах шоколаду», — подумала вона. У пакеті лежали шоколадки «Герші», кілька пачок в’яленої яловичини та солоні крекери. І батарейки — три комплекти нових батарейок.
Метті відкинулася на стіну. Почула свій несподіваний сміх. Безумний, наляканий сміх, який не могла видати вона. То була якась божевільна.
Повітря.
Сміх згаснув. Жінка сиділа дослухаючись до власного дихання. Кисень усередину, вуглекислий газ назовні. Дихання очищує. Утім, кисень зрештою скінчиться. У ящику його обмежена кількість. Хіба ж повітря вже не стало спертіше? До того ж вона панікувала, борсалася тут. Певно, використала вже майже весь кисень.
Тоді вона відчула подих прохолоди у волоссі. Підняла очі. Націлила ліхтарик собі над головою й побачила круглі ґрати. Усього лиш кілька дюймів у діаметрі, але цього було досить, щоб свіже повітря потрапляло ззовні. Метті спантеличено дивилася на ґрати. «Я замкнена в ящику, — подумала вона. — У мене є їжа, вода й повітря».
Хто б не посадив її туди, він хотів, аби вона жила.
9
Рік Баллард сказав їй, що доктор Чарлз Кассель був заможний, але
— Ого, — сказав Фрост. — Це все за фармацевтику?
— Він почав із самих лише пігулок для зниження ваги, — відповіла Ріццолі. — За двадцять років розбудувався аж до цього. Баллард каже, він не з тих, кому захочеться перейти дорогу. — Вона глянула на Фроста. — А якщо ти жінка, то від такого точно не підеш.
Ріццолі опустила вікно автівки й натиснула кнопку інтеркома.
У динаміку протріщав чоловічий голос:
— Назвіться, будь ласка.
— Детективи Ріццолі та Фрост, поліція Бостона. Приїхали до доктора Касселя.
Ворота заскавучали, відчинилися — і звивиста під’їзна доріжка привела детективів до величного портика. Ріццолі припаркувалася за вогненно-червоним «Феррарі» — навряд чи її старенька «Субару» колись стане ближчою до зіркового світу автомобілів. Вхідні двері прочинилися ще до того, як вони встигли постукати, з’явився огрядний чоловік, у погляді якого не було ані ворожості, ані приязності. Хоча він був одягнений у звичайну сорочку поло та коричневі штани, у тому, як він оглянув детективів, не було жодної легкості.
— Я Пол, асистент доктора Касселя, — представився він.
— Детектив Ріццолі.
Вона простягнула руку, але чоловік і не глянув на неї, наче це було щось не варте його уваги.
Дім, до якого Пол їх провів, не справдив очікувань Ріццолі. Хоча зовні він мав цілком традиційний вигляд, декор усередині був разюче сучасним, навіть холодним — білостінна галерея сучасного мистецтва. Над передпокоєм домінувала скульптура — злегка еротичне переплетення бронзових вигинів.
— Вам відомо, що доктор Кассель тільки вчора ввечері повернувся, — мовив Пол. — Він почувається недобре, джетлаг. Тому постарайтеся не затягувати.