— Гаразд, як буде час — розповім.
— Завтра? Гаразд?
Ти цього хотів, Ігорочку? Повідати Насті ходіння по часу, в деталях повідати, нічого не випустити, не забути. Ні старика Ледньова, ні Пелікана, ні Ліду, ні її тітку, ні навіть босоногого хлопчика-вісника. Тільки не про себе доведеться говорити. Про діда. А яка різниця: теж хлопчик з гарної родини, теж Бородін, також сімнадцятирічний. Хай про діда. Лише б виговоритися…
Зрозуміла річ, домовилися завтра здзвонитися. Вранці, не відкладаючи.
Безглуздий у вустах жінки термін: здзвонитися… Наперед передбачає цілковиту невизначеність — хто перший згадає, то й подзвонить, — він, термін цей, пролунав цілком конкретно. Здзвонимося — значить, Ігор повинен подзвонити, як же інакше. І в той же час зовнішній паритет дотримано. Жінки, жінки, підступні ваші душі… Звідки цитата? Схоже, з неопублікованого Бородіна. Вірніше — з ненаписаного…
На годиннику десять тридцять п’ять. Подвір’я темне й тихе. Цікаво: чи чекають його чемні хлопці?.. Цікаво — не те слово.
Йшов, не видивляючись на всі боки, ледь-ледь стримуючи бажання побігти. Ось вони, ящики…
— Ей, Ігорю, ану підійди сюди, друже! Чекають!
Ну дідька лисого він до них підійде! Пришвидшив ходу, майже побіг, мовчки, не реагуючи на окрик. Стоп!
— Ти куди біжиш? Хіба не чув — тебе кличуть?
Двоє в куртках перед ним. І, як на зло, нікого на подвір’ї. Вимерло воно, чи що?
Може, закричати?..
— Давай-давай, пересувайся. Ми двічі не повторюємо.
Ці куди грубіші, аніж їхній ватажок. Ввічливості не навчені. Взяли під лікті і повели до ящиків.
— Руки геть! — гарна фраза, але безглузда. Ігор смикнувся, скинув руки “конвоїрів”, однак пішов до ящиків, сам пішов, як… корова на забій.
Придумав порівняння і подумки посміхнувся: паскудник ти! Йдеш, щоб по пиці отримати, а все ж припрешся, як краще про себе висловитися…
Двоє — його конвой, троє чекають. Разом — п’ятеро. Знайомі всі обличчя. Ось і ватажок, давній знайомий. Сидить на ящику, розвалився, на другий ящик обіперся… Цікаво, що вони роблять, коли з магазину порожню тару вивозять?
— Що ж чи, Ігорю?.. Ой-ой-ой…
Тон співчутливий, дивись, ще й рюмсати почне юнак, модний светр слізьми замочить.
— А що я?