Пащенко! А він звідки?..
Обернувся: і справді, Валерка. Посміхається, немов щось дуже веселе побачив. І поруч з ним ще якийсь хлопець. Той, навпаки, досить похмуро на все дивиться.
— Ігорю, тобі не здається, що ти примушуєш себе чекати? — Це знову Пащенко.
Треба відповідати, але Ігор не знав що, не зміг нічого вичавити. А Пащенко, виявляється, і не вимагав відповіді. Він і запитання поставив — як полемічний засіб — риторично.
Тепер він звернувся до свого похмурого супутника:
— Вони, Алику, певне, щось не поділили. Ти не знаходиш?
Алик також змовчав, надаючи Валерці вести виставу самому. А того хлібом не годуй — дай поговорити.
— Вибачте, хлопці, вибачте, але завершите іншим разом. Нам Ігор дуже потрібний, через півгодини з Організації Об’єднаних Націй телефонуватимуть. Сам генеральний секретар. Треба поспішати. Ще раз вибачте.
Він ухопив Ігоря під руку і потяг геть від ящиків. Алик крокував позаду, щохвилини обертаючись, прикривав тили.
— Ей, довгий, краще ти б не ліз в наші справи, а то й ти матимеш, — раптом отямився хтось з компанії.
Не ватажок — той мовчав.
— Дуже вдячний, — блазнював Пащенко, напівобернувшись, проте не гальмуючи, цілеспрямовано пересуваючись до воріт. — Все життя мріяв. Те, що обіцяли, перекажіть Пасті. А вже вона мене розшукає. Через Ігоря. — І зареготав навмисне по-дурному, з верещанням і лякаюче.
А коли висміявся, то до розмови вступив ватажок. Він сказав неголосно, але Ігор почув:
— Тобі сьогодні пощастило, Ігорю. Але попередження залишається в силі. Пам’ятай про це.
— Він пам’ятає, — блазнював і далі Валерка. — У нього пам’ять, як у молодого. Адью, хлопчаки, аріведєрчі, Рома, перметте муа де апсанте…
Вони вийшли з підворіття на Кутузовський проспект, і Ігор знову, як і минулого разу, був трохи приголомшений і освітленням, і шумом, і багатолюдністю. Контрасти його, видно, тривожили.
Похмурий Алик запитав Пащенка:
— Що це ти їм у кінці наплів?
— Малограмотний! — захопився Валерка. — Вчи уроки, чемпіоне, будеш розумний, як я. А сказав я їм французькою мовою: дозвольте мені, мовляв, бути відсутнім, набридли ви мені.
— Грамотний, — чи то ствердив, чи то осудив Валеру Алик. — Краще б ми до міліції звернулися.