Якщо жарт і звучить старомодно, то суть його є правдивою, і дослідники з’ясували, чому. Джим Пфаус, вивчаючи вияви ефекту в експериментах з пацюками, виявив, що при появі нових самок у самця виділяється дофамін, який впливає на частину мозку, яка називається nucleus accumbens, внаслідок чого тваринна хіть знову пробуджується. Хоча піддослідний самець із часом перестає помічати самку, до якої звик, коли в клітку поміщають нову, він немов перезаряджається енергією. У світі людей подібна ситуація може мати такий сценарій: на роботу виходить нова красива співробітниця, і байдужого керівника відділу немов підмінили: він записується в тренажерний зал, купує новий одяг. Скоріш за все вдома його дружина також відчує зміни: занепокоїться, або ж, навпаки, зрадіє, не задумуючись про причину. Звісно, ефект новизни може відродити шлюб, і радники з відповідних журнальних рубрик рекомендують усе – від зміни обстановки до уроків танців та секс-іграшок, аби відновити інтерес. А французькі терапевти в такому разі радять розглянути проведення відпустки
Таємниці існують навіть у парах, де члени подружжя вірні один одному. Коли ми помічаємо видалену історію браузера на ноутбуці партнера, то приблизно уявляємо собі, для чого він використовувався, але навіть найбільш ліберальні партнери, ймовірно, цінують те, що не бачать темних звичок в інтернеті іншого. Популярність порнографії пояснюється тим самим ефектом Куліджа, а прихильники порно часто описують жагу переглядати все нові, більш цікаві їм порновідео та фотографії. Таємні фантазії не обмежуються одним інтернетом. Опитування 2000 року, проведене Томасом В. Гіксом та Гарольдом Лейтенберґом, показує те, чим навряд чи когось здивуєш. 98 % чоловіків та 80 % жінок, які брали участь у опитуванні, зізналися, що мали сексуальні фантазії щодо інших протягом останніх двох місяців, причому фантазії частіше були у тих, хто був з партнером довше. Щоб не образити почуття свого партнера, мабуть, більшість людей тримають такі фантазії при собі, але оскільки всім і так відомо, що усі цим займаються, то ця тема є не такою вже й гострою. Набагато делікатнішим є той момент, що ми, як описала Гелен Фішер, фантазуємо про інших і під час статевого акту зі своїм партнером. Цікаво, про що насправді думає наш партнер під час сексу і чи хочемо ми це знати?
Деякі партнери, схоже, більш схильні до невірності, ніж інші. Опитування, проведене у 2011 році в Нідерландах, показало, що 26 % із 1250 бізнесменів зраджували. Ті, хто займав вищі посади у своїх компаніях, мали більшу схильність до позашлюбного сексу. Це стосувалося як чоловіків, так і жінок. Водночас вони були і більш впевненими у собі та більш товариськими, що може пояснювати як їхні позашлюбні зв’язки, так і кар’єру. Ларрі Янґ у книзі «Хімія між нами» висуває теорію про те, що в помірній кількості невірність може бути хорошим способом поширити свої гени. Хоча це, мабуть, погане виправдання для зрадників. Існує ще одна причина, яка може пояснити, і частково виправдати зраду: така схильність може бути пов’язана з іншими рисами, які ми цінуємо. Дослідники, які вивчали зв’язки між генами та особистістю, вказували, що різні варіанти гена, що кодує рецептор D4, пов’язані між собою, а тому ті, хто займаються сексом з іншими, також мають тенденцію бути допитливими, винахідливими та готовими ризикувати, що має не лише їх особисту, а й суспільно корисну вигоду.
За словами Фішер, системи нашого мозку адаптовані як до вірності, так і до невірності, і вони постійно перебувають у взаємозв’язку. Не можна сказати, що всі прагнуть вийти з моногамних стосунків, але й твердження про те, що вони на 100 % вірні своєму партнерові, буде неправдою. Ми відрізняємося від прерійних польових мишей. Якщо у них є шанс спарюватися з кимось іншим, вони його не пропустять, зате потім спокійно зможуть повернутися до своїх постійних партнерів, ніби нічого й не сталося. Людське сприйняття вірності та невірності надзвичайно різне і сповнене суперечностей, тож помилково вважати, що біологія зможе все пояснити і дати якусь одну просту відповідь. Романтичні ідеології, голлівудські фільми, пісні про кохання та філософія теоретиків пікапу здаються нам тим хибнішими та фальшивішими, чим сильніше вони намагаються об’єднати в систему протиріччя, які живуть в нас. Ймовірно, всі однозначні теорії надто спрощують кохання і тим самим змушують людей брехати один одному або й собі, аби пояснити парадокси, до яких нас приводить це почуття.
Еволюційна психологія, поведінкова психологія та нейробіологія – захоплюючі галузі, і ті, хто ними займається, часто можуть справляти враження, ніби вони виявили, що керує нашими діями. Але в нашому складному світі не все так просто. На практиці наші дії визначають не так загальні принципи (вони обов’язково мають вплив, проте лежать десь внизу), як те, що додає значущих відмінностей та характеру людським стосункам, – всі наші дивні нахили та примхи.
Цитуючи Джима Пфауса, одного з дослідників, який продемонстрував зв’язок між дофаміном та ефектом Куліджа у щурів: «Якщо вірити еволюційним психологам, то виходить, ніби ми ніколи не робимо ідіотських речей, (...) але ми коїмо їх весь час! І все тому, що у нас працюють конкуруючі схеми. (...) Тобто, за теоріями еволюційних психологів, оголеного тіла жінки репродуктивного віку повинно бути цілком достатньо, аби викликати інтерес у всіх осіб протилежної статі. Тоді як пояснити наші індивідуальні схильності та смаки? («О, я хочу, щоб ти підстригся коротко», або «я б хотів, аби ти одягла відверту спідню білизну», або «я хочу, аби в ліжку ти вульгарно лаявся»)».
Пфаус виявив, що навіть тварини, сприйняття яких значно простіше, ніж наше, можуть мати дивні схильності. В одному з експериментів він одягнув щурів у маленькі шкіряні куртки, а-ля Марлон Брандо з фільму «Дикун», і випустив на парування. Згодом вони стали маленькими фетишистами шкіряних курток, і без них їм було важко отримати збудження.
Пфаус також проводив більш екстремальні експерименти. Красиву шкіряну куртку багато хто може оцінити, але більшість тварин, і щурів, і людей, відштовхує запах розкладання. Дослідницька група отримала синтетичний запах під назвою «кадаверин». Він пахне саме так, як ви думаєте, і мало хто сприймає трупний запах як приємний. Коли Пфаус обробив деяких самок кадаверином, спершу самці не надто до них наближалися, проте після певних вагань деякі таки спарувалися. Звикнувши до цього, вони почали віддавати перевагу самкам, від яких чувся запах трупів. Навряд чи можна уявити щось більш неприродне. І коли
Дослідження, які мають на меті вивести якісь загальні закономірності, часто базуються на опитуваннях. Люди можуть відповісти на питання про те, що їх приваблює. Але ми не завжди знаємо себе так добре. Професори Пол Іствік та Елі Фінкель з Північно-Західного університету вивчали, що приваблює людей у реальному спілкуванні. Вони спостерігали за людьми, які брали участь у «швидких побаченнях» (speed dating) – зустрічах, де самотні люди мають нагоду поговорити з кількома іншими протягом декількох хвилин, а потім вирішити, чи хочуть вони другої зустрічі. Якщо двоє учасників виявлять взаємне бажання знову зустрітися, їм дають контакти один одного. Фінкель попросила учасників заздалегідь повідомити, що саме вони шукають в потенційних партнерах, і не отримала ніяких незвичних відповідей. Чоловіки хотіли знайти симпатичних жінок, жінки хотіли зустріти чоловіків з непоганим статусом – ті ж уподобання, які фігурують у безлічі опитувань. Але вже після кількох перших зустрічей виявилося, що їхні пріоритети, як вони самі думали, були тут ні до чого. Дослідники зняли на відео всі розмови, а потім проаналізували їх. Вже із самого початку гендерні відмінності зникли, а критерії змінилися. Висновки показали, що і жінки, і чоловіки реагували насамперед на зовнішність, потім – особистість і, зрештою, дохід. Якщо взяти до уваги, наскільки смаки людей різні, то коли мова йде про зовнішність та особистість, романтичний потяг уже не здається таким передбачуваним.
На запитання журналіста «Newsweek», що самотні люди могли б винести з його досліджень, професор відповів: «Не варто складати списки рис, які ви шукаєте... бо самі можете здивуватися від того, хто вас приваблює». Намагаючись дізнатися більше, які ще критерії впливають на те, що люди сходяться, Фінкель зробив нову спробу, де записав розмови про побачення та проаналізував мовлення людей. Він виявив, що ті, хто мав подібну манеру спілкування, частіше вибирали один одного після швидких побачень. Потім він зв’язався з ними через три місяці і виявив, що сумісні за мовленням вдвічі частіше залишалися разом через три місяці. Частково це можна пояснити тим, що манера спілкування залежить від особистості, але з усіх сигналів, які ми надсилаємо, мова є однією з тих речей, на які найбільше впливає навколишнє середовище, оточення та виховання, а також різні звички та досвід, накопичений протягом життя.
Вплив гормонів та центрів винагород у мозку не можна відкидати, проте ми, люди, задіюємо мозок більше, ніж будь-яка інша тварина, ми схильні мислити раціонально та свідомо контролювати свою поведінку. Коли гормони та хімічні речовини вступають у дію, на арену виходить також префронтальна кора мозку, яка відповідає за довгострокове мислення та активізацію знань. Якщо ми зустрінемо погляд привабливої колеги в ліфті, ми можемо відчути певний потяг, але ми також можемо оцінити ситуацію та можливі наслідки подружньої зради, уявити всі проблеми, які виникнуть, розмови про те, хто доглядатиме собаку після розлучення, труднощі з пошуком квартири неподалік, щоб дітям не доводилося їхати далеко, ви також зважите на почуття чоловіка коханки, з яким ви працювали разом на іншому проекті і який здавався вам хорошою людиною. Або просто трохи задумаєтеся над категоричним імперативом Канта чи тим, що велить нам Ісус. Слід зазначити, що префронтальна кора мозку найкраще працює в робочий час, бажано вдень. Якщо ви зустрінете ту саму колегу в ліфті готелю на якомусь виїзному семінарі після кількох келихів, дія цієї частини мозку буде притупленою. Але іноді вона нам повідомляє: «
Сформовані пізніше за інші частини мозку дають нам можливість критично мислити та засвоювати нові принципи, а також накопичувати культурні особливості та власні схильності. Саме такі особливості вирізняють нас із натовпу, як відхилення від якихось очевидних спільних рис. Тому, коли ми розповідаємо про себе чи виголошуємо весільну промову, ми зазвичай говоримо про спільні риси і рідко згадуємо наші особливості, бо вони видаються нам банальними, як і багато інших рис, які ми не хочемо демонструвати. Причини, чому жовта преса та бойовики приваблюють багатьох, якраз у тому, що така інформація впливає на наші базові схильності, якими ми схожі з більшістю. У наших більш конкретних і більш розвинених особливостях ми всі дуже різні. Деякі люблять копирсатися в двигунах автомобілів, інші досліджують секрети тіста для фокаччі, а деякі з головою пірнають в абстрактний живопис. Саме ці особливі захоплення можуть сказати щось про нашу особистість, як і більш специфічні схильності говорять про наш романтичний і сексуальний вибір.
Легко можна дійти висновку, що всі наші загальні риси справжні, а особливості – лише прикраса, що вирізняє серед інших. Але, з іншого боку, можна сказати і що саме
Історія про Трістана та Ізольду – одна з найвідоміших романтичних легенд усіх часів, увіковічнена в кількох текстових версіях та опері Вагнера. Трістан за сюжетом – племінник короля Марка, який відправляє його по свою майбутньою наречену, ірландську принцесу Ізольду. У дорозі назад до короля Трістан та Ізольда випадково випивають любовне зілля, призначене для неї та короля, і безнадійно закохуються один в одного. Решта історії розповідає про нещастя, які спіткали і закоханих, і короля через палке кохання героїв. Любовне зілля чи еліксир кохання є спільним мотивом, який описується як у старих, так і в нових розповідях, і, ймовірно, з’явився як просте пояснення того, чому наші почуття і вчинки часто суперечать розумним міркуванням і нашим власними бажаннями. Характерною рисою описів таких трунків у художній літературі є те, що вони майже ніколи не мають бажаного ефекту. Часто їх випивають випадково і не ті, кому було призначено, як у випадку Трістана та Ізольди. Або ж та, кого напій змушує покохати злого принца, у вирішальну хвилину долає чари і повертається до свого
Якщо вірити рекламі певних товарів в інтернеті, такі формули вже існують. Наприклад, спрей «Boarmate» продається у балончику з розчином і містить феромон андростенон. Продукт застосовують у сільському господарстві, він дозволяє самостійно визначити найкращий період для запліднення свиноматок. Якщо обробити свиноматку спреєм, вона під дією запаху швидко займає позицію, яка свідчить про її готовність до парування. Однак деякі захоплені диванні експерти в інтернеті стали стверджувати, що препарат також чудово впливає на жінок, і рекомендують чоловікам використовувати його перед виходом з дому, щоб підвищити свою привабливість. Для особливо перебірливих, звісно, існують й більш вишукані аналоги – дорогі парфуми, змішані з феромонами, з голосними назвами, на кшталт «Chikara
Якщо трюк з «Boarmate» не надто приємний, вазопресин має трішки кращу дію. Пам’ятаєте про прерійну польову мишу, яка, на відміну від своїх близьких родичів, є моногамною? Окрім окситоцину, гормон вазопресин відіграє важливу роль у паруванні, і в 2004 році група дослідників спробувала імплантувати додаткові рецептори вазопресину в мозок самців лугових мишей. Цей вид тісно споріднений з прерійною польовою мишею, з єдиною відмінністю – вони не моногамні. З підвищеною концентрацією вазопресину самці перетворилися на зразкових сім’янинів. Оскільки люди також чутливі до вазопресину, преса одразу почала говорити про можливість розвитку «сироватки вірності» так само, як вони називали окситоцин «сироваткою кохання».
Браян Ерп з Оксфордського центру практичної етики Уегіро навіть припустив, що в окремих випадках подружні пари повинні відчувати моральний обов’язок приймати окситоцин та інші препарати для відновлення почуттів, оскільки в іншому випадку розлучення може погано вплинути на їхніх дітей. У 2012 році в Нью-Йоркському університеті відбулася конференція під назвою «Моральний мозок» (
Існує інтерес до феромонів і у спільноті майстрів пікапу, але в основному вони роблять акцент на соціальній поведінці. Мета та ж сама – обійти свідомий контроль і натиснути безпосередньо на кнопки, які ведуть до бажаної поведінки бажаної особи. І так само, як дія препаратів, тут можна отримати непередбачувані результати. І не лише тому, що спроби маніпулювати іншими зазвичай до цього й призводять, а й тому, що ви самі можете потрапити у пастку. Наприкінці своєї книги по пікапу «Гра» Ніл Штраус критикує тих, які настільки захоплюються мистецтвом пікапу, витрачають всю свою енергію на відпрацювання прийомів, що забувають: їхньою початковою метою було навчитися будувати змістовні стосунки з жінками та пізнати гармонію. Вони віддаляються від реального світу і думають лише про одне: гру, інакше кажучи, вони живуть на карті і забули, як виглядає реальна місцевість. Ніл Штраус називає їх соціальними роботами. Як механічні істоти, вони лише наслідують заздалегідь запрограмовані шаблони. Усі сумніви та двозначності зникають, вони бачать світ чорно-білим, у двійковому коді. І це вже зовсім не звучить романтично чи весело. Як попереджає Штраус: «Будьте обережними, ви можете перетворитися на одновимірну людину».
За свою кар’єру Еспен Кушвік провів близько 150 практичних тренінгів з поведінки на побаченнях. Це його повноцінна робота. Але сам він не був від природи таким і описує себе як «простого хлопця», який вперше зацікавився цією темою, коли йому було трохи за двадцять, після одкровення, яке він осягнув на одній мотиваційній лекції.
– Я зрозумів, що можу розвиватися. Можу підняти свою самооцінку та змінити вихідні дані, я можу багато чого досягнути.