— Скільки часу минає після смерті, перш ніж настають ці зміни? — запитала нарешті вона.

— На жаль, за навколокореневим потемнінням неможливо визначити, як давно настала смерть. Волосину могли вирвати коли завгодно в інтервалі від восьми годин до кількох тижнів після смерті. І навіть волосся із забальзамованих трупів теж могло б мати такий вигляд.

— А якщо вирвана в живої людини волосина полежить якийсь час? Тоді теж відбуватимуться ці процеси?

— Ні. Такий розпад маємо лише, якщо волосина лишається в шкірі мертвої жертви. Її вирвали вже після смерті. — Ерин зустрілася поглядом із ошелешеною Ріццолі. — Ваш невідомий контактував із трупами. Ця волосина пристала до його одягу, а потім до клейкої стрічки, коли він зв’язував щиколотки доктору Їґеру.

— Отже, була ще одна жертва, — тихо сказала Ріццолі.

— Я могла б запропонувати іншу гіпотезу. — Ерин підійшла до іншого столу і взяла маленьку тацю зі шматком скотчу, який лежав догори клейкою стороною. — Цей шматок було знято із зап’ясть доктора Їґера. Я хотіла би дещо показати вам під ультрафіолетом. — Натисніть, будь ласка, он той вимикач.

Ріццолі вимкнула світло. У темряві маленька ультрафіолетова лампочка Ерин моторошно світилася синьо-зеленим. «Краймскоп», який використовував Мік у будинку Їґерів, був набагато потужнішим, але й тут на ділянці клейкої стрічки почали проступати приголомшливі деталі. Скотч, знайдений на місці злочину, може бути справжнім скарбом для слідчого. На клейкій поверхні залишаються фрагменти тканин і волосся, відбитки пальців і навіть клітини шкіри, які містять ДНК злочинця. В ультрафіолетовому світлі Ріццолі побачила декілька порошинок і темних коротких волосин. А на краєчку стрічки було щось схоже на тонесеньку бахрому.

— По всій довжині країв стрічки, знятої із зап’ясть і щиколоток, неперервною лінією ідуть ці волокна, бачите? — заговорила Ерин. — Може навіть здаватися, що це штучна бахрома.

— Але це не так?

— Не так. Якщо ви де-небудь поклали рулон скотчу, до країв чіпляються частки поверхні, на якій він лежить. Волокна. Хай би куди ми пішли, за нами тягнуться сліди місць, у яких ми побували раніше. І за цим убивцею теж.

Ерин клацнула вимикачем, світло вдарило по очах, і Ріццолі закліпала.

— Що ж це за волокна?

— Я покажу вам. — Ерин замінила зразок під мікроскопом. — Дивіться в окуляр, а я поясню, що це таке.

Ріццолі зазирнула в окуляр і побачила темне волокно, закручене у формі літери С.

— Це з країв клейкої стрічки, — сказала Ерин. — Я обдувала її гарячим повітрям, щоб поступово знімати нашарування. Оці темні волокна спостерігаються по всій довжині стрічки. А тепер я покажу вам, які вони в перерізі. — Ерин дістала з теки фотографію. — Отакий вигляд вони мають під електронним сканувальним мікроскопом. Це волокно дельтоподібної форми, бачите? Трикутничок. Йому надають саме такої форми, щоб зменшити забруднюваність. Така дельтоподібна форма характерна для волокон, із яких роблять килими.

— Отже, це штучний матеріал?

— Так.

— А подвійне променезаломлення? — Ріццолі знала, що коли світло проходить крізь синтетичне волокно, воно часто розщеплюється на два промені, немовби проходячи крізь кристал. Це подвійне заломлення променю називається бірефракцією. Кожен тип волокон має власний індекс, який можна виміряти поляризаційним мікроскопом.

— Це синє волокно має індекс бірефракції 0,063, — сказала Ерин.

— Якийсь конкретний матеріал?