— Ви лише місяць тому працювали з її тілом.

— Так, але я не всі деталі запам’ятовую. — Джої закінчив накладати на руки тональну основу й підійшов до голови, киваючи в ритмі «You Ain’t Nothing but a Hound Dog». У чорних джинсах і мартенсах він скидався на модного молодого художника. Але за полотно йому правила мертва плоть, а засобами творчості слугували пензлі для макіяжу й баночки.

— Думаю, потрібно пройтися по ній світло-бронзовими рум’янами, — сказав він, діставши баночку, і почав лопаткою змішувати кольори на палітрі з іржостійкої сталі. — Так, для старої фанатки Елвіса — саме те, що треба.

Він втирав рум’яна в щоки покійниці, піднімаючись угору аж до лінії росту волосся, де з-під чорної фарби визирали сиві корені.

— Може, ви пригадуєте, як розмовляли з дочкою місіс Гелловел? — сказала Ріццолі, показавши Джої фотографію Ґейл Їґер.

— Запитайте в містера Вітні. Майже всі переговори веде він. Я лише асистент…

— Але ви з місіс Їґер мали обговорювати макіяж її матері. Адже цим саме ви займаєтеся.

Джої уважніше подивився на фотографію Ґейл Їґер.

— Так, вона була дуже мила жінка.

— Була? — запитливо подивилася на нього Ріццолі.

— Слухайте, ну я новини дивлюся. Ви ж не думаєте, що вона досі жива?

Джої відвернувся і насупився: Корсак ходив по залі, зазираючи в шафи.

— Е-е-е… Детективе! Щось конкретне шукаєте?

— Та ні. Просто дивлюся, що у вас тут, у покійницькій. — Він щось дістав із однієї з шафок. — А оце — плойка?

— Так. Ми нашим клієнтам і голови миємо, і волосся крутимо, і манікюр робимо. Усе, щоб вони мали якомога кращий вигляд.

— Я чув, ви в цьому профі.

— Усі вони задоволені моєю роботою.

— А що, вони самі вам про це кажуть? — зареготав Корсак.

— Я про їхніх родичів. Їхні родичі задоволені.

Корсак відклав плойку.