— Після препарування каріозної порожнини я покладу до неї тимчасовий наповнювач, — повчав Левін.

Хоч я це знала, але все одно запитала (бо мені подобалося, коли Левін щось пояснював, як науковець):

— А що таке каріозна порожнина?

— Це дефект зубної емалі, — відповів Левін і дуже зрадів, що з його багатосеместрового навчання стоматології нарешті хоч якась користь.

Мій погляд упав на прекрасне фото дідової вілли, яке Левін повісив на кухні. Більше, ніж його витончені промови, мене переконала ця німа картина: там моє місце, а не в орендованій квартирі без балкона і саду. Новий будинок Доріт (значно дорожчий, ніж було заплановано) і поруч не стояв.

— Лише одна пробна поїздка, — сказав Левін, коли ми їхали одного вечора у четвер до Фірнгайма моєю машиною, бо його «порше» надто впадало в око.

Герман Ґрабер полюбляв рано лягати спати, а прокидатися пізно. Лежачи, він переглядав усю телепрограму, оскільки ж погано чув, то користувався навушниками. Це було перевагою, адже він не чув інших звуків у домі, навіть якби там розірвалася бомба. Він не боявся грабіжників, адже цінні папери та гроші зберігалися у банківському сейфі.

Інтер’єр будинку був солідним, витриманих тонів і мерзотним. Брудні портьєри, різьблені дубові шафи, почорнілі панелі. Старий точно не тужив за срібними скриньками чи порцеляновими фігурками своєї дружини, бо яка йому користь із тих пилозбірників.

Звісно ж, у Левіна був ключ.

— Мені потрібно дещо спаяти, — пояснив він Марґо.

У Германа Ґрабера була хай і старомодна, але повністю укомплектована майстерня. З цікавістю дівчина провела поглядом автомагнітолу, яку Левін притиснув під пахвою.

Поки ми з Марґо складали на кухні дієту для дідуся, Левін приніс із машини «трояндоподібний бур». Він уже давно придбав цю ручну бормашину.

У руках із нею прошмигнув угору по сходах, дістав із мисочки протез Германа Ґрабера на дві щелепи, адже знав, що його дід лише раз на тиждень — у суботу, коли він звик приймати ванну — клав щелепи з очисною таблеткою у воду. Серед тижня, як-от сьогодні, протез залишався на ніч у порожній мисочці на батареї ванної кімнати.

Левін просвердлив у двох великих кутніх штучних зубах своїм буром дві крихітні дірочки, розмір яких, щоправда, давав можливість вкласти до кожної з них отруйну пігулку. Помістивши цю дозу, він наклав зверху тимчасову тонесеньку пломбу, яка б мала розчинитися під дією слини.

Закінчивши справу, Левін поклав протез назад до мисочки, а бормашину та автомагнітолу відніс до автомобіля. Зайшовши до нас на кухню, мав розслаблений вигляд.

— Радіо знову працює, — звернувся він до Марґо. — Щось чути за Дітера?

— Ніц.

— Тобто він може постукати у двері будь-якої миті? — запитав Левін.

— А тоді: «Добраніч, Марі!» — відповіла вона.

Ми пояснили їй, що хочемо сьогодні сходити в кіно, і розпрощалися.