— Не дратуй його, Лізі, — сказала Аменда нажаханим голосом.

— Він сам себе дратує. Уся роздратованість, якої він потребує, приходить із розлюченого осиного гнізда, яке він намостив у своїй голові. Як і Коул.

— Я не такий, як він! — загорлав Дулей.

Кожен із нервових центрів Лізі тепер наповнився досконалим знанням. Можна сказати, вибухнув цим досконалим знанням. Дулей міг довідатися про Коула, читаючи якісь статті про свого літературного кумира, але Лізі знала, що це не так. І всі події тепер наповнилися досконалим, божественно прозорим сенсом.

— Ти ніколи не сидів у Лісистих Горах. Це була тільки легенда, яку ти розповів Вудбоді. П’яне базікання в барі. Але ти справді сидів. Щодо цього ти не збрехав. Ти сидів у божевільні з Коулом.

— Заткніться, місус. Ліпше послухайтеся мене і стуліть пельку негайно!

— Лізі, замовкни! — скрикнула Аменда.

Вона не звернула найменшої уваги на них обох.

— Ви з ним говорили про ваші улюблені книжки Скота Лендона… коли Коула підлікували достатньо, щоб він був спроможний говорити. Ладна об заклад побитися, що говорили. Йому подобалися «Порожні демони», так чи ні? Звичайно ж, так. А тобі подобалася «Дочка матроса». Така собі парочка космічних ковбоїв, які говорять про книжки, поки їм роблять необхідний ремонт у системах їхнього довбаного управління…

— Я сказав годі! — гарикнув Дулей, випливаючи з темряви, схожий на нирця, який виринає з чорної води на її зеленаву поверхню, у своїх чудернацьких окулярах та всьому іншому. Щоправда, нирці не притискають до своїх грудей паперові пакети, ніби хочуть прикрити свої серця від ударів жорстоких вдів, які знають надто багато. — Я більше не стану остерігати вас…

Лізі не звернула жодної уваги на його слова, Вона не знала, чи Аменда досі тримає револьвер, та й тепер їй було байдуже. Вона наче марила наяву.

— А чи обговорювали ви з Коулом книжки Скота під час сеансів групової терапії? Звісно, обговорювали. Там, де в нього про батька. А потім, коли вони тебе випустили, ти зустрівся з Вудлайном, який нагадав тобі тата із книжки Скота Лендона. Одного з добрих тат. Після того, як вони випустили тебе з психушки. Після того, як вони випустили тебе з фабрики, де виготовляють ідіотів. Після того, як вони випустили тебе з академії сміху, як іноді кажуть…

Люто загорлавши, Дулей випустив із рук свій паперовий пакет (він брязнув, упавши на підлогу) і кинувся на Лізі. Вона встигла подумати: Так. Саме для цього мені й були потрібні дві вільні руки.

Аменда дико зойкнула, перекривши своїм криком крик Дулея. Із них трьох лише Лізі була спокійна, бо Лізі точно знала, що вона робить… хоч, може, й не знала точно, навіщо вона це робить. Вона не зробила спроби втекти. Вона розкинула руки перед Джимом Дулеєм і зловила його в обійми.