8

і відірвала їх від очей сухими. Вона була водночас здивована й не здивована. Безперечно, вона відчула полегкість. Бо їй здалося, вона зрештою покінчила зі своєю тугою. Вона знала, їй буде ще багато роботи тут, у кабінеті Скота, — вона й Аменда зробили лише невелику частку, — але подумала, що їй пощастило досягти несподіваного успіху й вичистити зі своєї голови чимало свого власного сміття. Вона доторкнулася до пораненої груді й майже не відчула болю. «Мені вдалося підняти самолікування на новий рівень», — подумала вона й усміхнулася.

В іншій кімнаті Аменда обурено кричала на телевізор:

— Ти, безмозкий йолопе! Облиш цю стерву, ти хіба не бачиш, що з неї не буде пуття?

Лізі наставила вухо в тому напрямку й зрозуміла, що Джейсі умовляє Соні вийти за нього заміж. Фільм уже закінчувався.

«Мабуть, вона пропустила деякі місця», — подумала Лізі, та коли подивилася на темряву, що насувалася на небо за вікнами, то зрозуміла, що це не так. Вона сиділа за Великим Слоном Ідіота й колупалася у своєму минулому понад півтори години. Робила невеличку роботу для себе, як мали звичай казати прихильники секти «Нова Доба». І до якого висновку вона дійшла? Що її чоловік помер, ото й усе. Помер і пішов від неї. Як Гекльберрі Фінн, він вирушив у далекі мандри.

Але що спричинило його останню хворобу? У посвідченні про смерть називався діагноз «запалення легенів», проте їй було байдужісінько, що там написано. З таким самим успіхом вони могли б написати Його заклювали на смерть качки, і він був би так само мертвий — але вона не могла не замислюватися над цим. Може, він помер від того, що зірвав і понюхав погану квітку, а може, смерть йому приніс клоп, який устромив своє жало йому під шкіру, коли червоне сонце опускалося у свій дім грому? Можливо, він підхопив смерть під час свого короткого візиту в Місячне Коло за тиждень або місяць перед своїм останнім читанням у Кентуккі, а може, вона чатувала на нього не один десяток років, цокаючи, наче годинник? Можливо, все почалося з крупинки землі, яку він загнав собі під ніготь, коли рив могилу для свого брата. А може, якась самітна отруйна комаха проспала довгі роки й одного дня прокинулася біля його комп’ютера тієї миті, коли він нарешті знайшов потрібне слово й задоволено клацнув пальцями. А могло бути й так — жахлива думка, але хто знає? — що вона сама принесла його з однієї зі своїх мандрівок, смертельного кліща у крихітній цятці пилку, якого він проковтнув, коли цілував її в кінчик носа.

О прокляття, тепер вона відчула, що таки плаче.

Вона бачила нерозпечатану пачку паперових серветок у верхній лівій шухляді письмового столу. Вона дістала її, відкрила і стала втирати собі сльози серветкою. Вона почула, як у сусідній кімнаті Тімоті Ботемз закричав: «Він утік, ви сучі діти!» і зробив ще один зі своїх стрибків, схожих на стрибки ворони. У фільмі залишилася лише одна сцена. Санні повертається до дружини тренера. Своєі вже немолодої коханки. Після цього стрічка перемотується.

На письмовому столі телефон коротко дзенькнув. Лізі знала, що це означає так само безпомилково, як вона знала, що мав на увазі Скот, коли зробив той слабкий круговий рух рукою в останню хвилину свого життя, рух, який означав усе так само.

Телефон був мертвий, дроти були або вирвані, або перетяті. Дулей був тут. Чорний Принц Інкунків прийшов по неї.

XV

Лізі й Довгий хлопець