Але ж квіти… Але ж дзвоники… До чого вони? Прапорці червоні для вовка? Тобто, вовчиці. Треба зараз же із цим розібратися. Остаточно.
Лариса, кинувши неуважний погляд на останні інтернетівські новини, потягнулася було до селектору, але в двері гучно постукали. Жінка скривилася: ну, просила ж хоча б із півгодини у спокої залишити.
— Ларисо Леонідівно, — обличчя Райки було чомусь трохи перелякане, — тут до вас…
— Шестун Віктор Васильович, — відсунув її вбік худорлявий чолов’яга з видовженим обличчям і ранніми залисинами на високому лобі, — старший слідчий Гременецького управління внутрішніх справ. — І витягнув посвідчення.
Головний редактор «Рандеву» повільно убрала руку з клавіш селектору. Вказала на стільця, що стояв під стінкою:
— Будь ласка. Кави?
Шестун задумливо подивився на стільця, обережно взяв його, поставив напроти столу, всівся і лише потім перепитав:
— Кави? — І сам собі заперечив. — Та ні, не треба. Я сподіваюсь, що з вами, Ларисо Леонідівно, ми швидко закінчимо. Набагато більше запитань в мене буде до одного з ваших співпрацівників.
— І до кого ж, якщо не секрет?
— Не секрет… — Слідчий якось хижо протягнув руку до столу, поклав на неї долоню і легенько забарабанив пальцями по гладенькій поверхні. — Не секрет, — повторив. — Що ви можете сказати про вашого телевізійного кореспондента Грєбньова Веселина Івановича?
Яременко вражено відкинулась на спинку крісла.
— А в чому справа?.. — Відповіді не дочекалась. — Ну, хлопець, як хлопець. Вчора он в яку халепу втрапив. Ви знаєте, мабуть? Ви ж з цього приводу, мабуть?
— І з цього теж…
Лариса здивовано зиркнула на Шестуна:
— Теж? А що, чогось опісля вчорашнього ще не вистачає?
— Та що вчорашнє! — зневажливо махнув рукою слідчий. — Виглядає, як чиказькі розбори, а насправді…
— Ну, чиказькі розбори вітчизняним вже давно й для підметок не гідні. Адже Україна стрімко здоганяє й переганяє Захід. Хоч в чомусь.
Слідчий осудливо подивився на Ларису Леонідівну. Не звик, щоб його перебивали, пан слідчий.
— Та хіба це розбори?! Усе це чомусь нагадує мені нью-йоркську статую Свободи, зліплену з пластмаси. Адже ми добре вчимося лише імітувати. Навіть оті перегони, про які ви згадали. — І бачачи, що його не розуміють, трохи нахилився вперед: — Вчорашній розбійний напад на вашу знімальну групу перекваліфікований сьогодні в хуліганські дії. Стріляли гумовою кулею. Розважаються гременчани, — посміхнувся криво.
— А як би ця куля в око чи навіть в потилицю комусь з хлопців поцілила, це теж були б хуліганські дії?