— Стій ти! Краще знімай, знімай її! Працюємо, працюємо…

«Волга» рушила з місця і високий чин разом з Іриною хіба що честь не віддали, а великий чорний БМВ, що як раз вирулював з-за рогу, змушений був пригальмувати і взяти до самої бровки, аби пропустити повз себе диво російського легкого автобудування. Міліціонери якось полегшено перезирнулися, майже синхронно розвернулися і… і на мить скам’яніли, побачивши працюючу знімальну групу.

— «Рандеву»! — розпачливо ледь не пустив півня чин.

— Грєбньов! — здійняла очі вгору прес-офіцер. — Якого біса ти тут робиш? — І виставила вперед вказівний палець, наче ствол вишуканого жіночого пістолету.

— Так працюємо, Ірино Мирославівно, — промуркотів Веселин. — Сюжет знімаємо про героїчні будні працівників правоохоронного фронту. Адже у вас, кажуть, сьогодні відбулась вдала бойова операція.

— Знають вже, — тепер вгору здійнялися й очі чина. — От лишенько!

— Так там випадково Лариса Яременко трапилась, головний редактор їхній. Я розбиралась.

— От як вже розбиралася, Ірино Мирославівно, то й зараз із ними розберись. І хутко. Але знай, якщо я щось в телевізорі побачу, оргвисновки робитиму. А якщо ще й до того побачу, як мені отих жартунів знайдуть, то й оргвисновки не знадобляться. — Чин скоса зиркнув на камеру Бутейка і махнув рукою: — Гаразд, розбирайся. Опісля — з рапортом до мене.

І зник за величезними, під дуб, дверима управління. Веселин крутив головою, намагаючись зробити хоч якісь висновки з крихт інформації.

— Та вимкни ти камеру свою! — тоненьким голосом гримнула Ірина і, ледь не плачучи, подивилась на Грєбньова.

Той сентиментів не виявив і усім своїм виглядом показав, що особисті стосунки — особистими стосунками, а інформацію він здобуде за будь-яку ціну. Артем, що не отримав жодного наказу від безпосереднього начальства, прохання симпатичного прес-офіцера зігнорував і продовжував флегматично водити увсебіч жадібним оком об’єктиву.

— Веселине, — заблагала дівчина в міліцейському однострої, — ну, скажи ж йому! Давай без камери переговоримо, дуже прошу.

Грєбньов зробив відмашку оператору. Той опустив своє відеоприладдя і, відвернувшись, розпочав байдуже оглядати дошку «Їх розшукує міліція». Чорний БМВ, якому завадила виїхати з-за рогу дуже шанована гременецькою міліцією «волга», так і залишився стояти в перспективі вулиці. Мармизи на орієнтировках були теж чорні, неконтрастні і від того дуже схожі одна на одну: начебто міліція всієї європейської країни полювала одну й ту саму людину неєвропейського вигляду. І ніяк не могла вполювати.

— Тут така справа, Веселко, — кахикнула за спиною в Артема прес-офіцер, — інформація поки що не для преси. Попередня інформація. Не для розповсюдження. І тільки завдяки моєму тріпотливому ставленню до тебе.

— Ти змушуєш мене ніяковіти, Ірко, — засміявся Грєбньов.

— Гаразд, — махнула та рукою. — І лише тому, що Яременко там була… — Вона раптом затнулася. — Яременко там була… — повторила. І зненацька теж засміялася: — Слухай-но, Веселко, любесенький ти мій, так це ж дуже й дуже класно! Це ж усю справу переінакшує. Я тобі, звісно, усе розповім. По дружбі. Але…

— Але?

— Зараз скажу. Коротше, сьогодні вранці міністерськими каналами до чергового надійшла інформація про знаходження в районі нашого залізничного вокзалу небезпечного злочинця, що знаходиться в розшуку по лінії Інтерполу. Прикмети та таке інше. А потім і наказ скинули щодо термінового його затримання власними силами. Ми такому довір’ю, звісно, дещо здивувалися, запишалися, повагалися та й вирішили, що не боги глечики ліплять. Ну й зліпили.

— Чув. Так це ж добре! Так це ж ми який матеріал можемо зробити! І першими! Та й вам тут такий піар, що — ах! Безкоштовно. А то вас останнім часом лають лише. Тож якого дідька ви скромничаєте, люди?!

— Отут саме цікаве й розпочинається. Привезли ми того чоловічка до себе, потрусили, перевірили: шановна людина, виявляється. З Гранітних Потоків. Колишній голова сільради. Але ж — Інтерпол! Ну, ми, звісно, до міністерства з рапортом. А ті круглі очі роблять: ніякої інформації не передавали, жодних наказів не було. Та як же, кажемо?! Закритими ж каналами!.. Коротше, — зітхнула Ірина, — розбираються зараз. А ми вибачаємось.