— Вибачте. Свято у вас. Хіба ні?

— Не зрозуміла.

— Н-ну… Мені сказали, що день народження у вас сьогодні. От невеличкий даруночок. Ми з вами, до речі, не ровесники часом?

— Грєбньов!

— Мовчу, мовчу… Я потім сам спробую відгадати, на скільки ви від мене молодша. А поки що дозвольте он в оту вазу квіточки поставити. Чого вона порожня стоїть?

— Веселине, в тебе як, все нормально? Ти б хоч у Черевик спитав, коли в мене день народження, вона у нас вже декілька років працює.

— А що?.. Помилився?! Накололи?!? От, люди! Ви вже вибачте, Ларисо Леонідівно, вибачте. Але… Квіти хай вже будуть. Он як вам вони личать! Взагалі, кажуть гарним людям все до лиця.

— Особливо тим, які тобі гроші платять.

— Ларисо Леонідівно!..

— Та я не про себе. Я тобі не плачу, тобі Нейман платить. А от інші клієнти…

— Тепер вже я не зрозумів.

— А чого тут розуміти. Я, як і ти, про людей гарних. Які можуть пообіцяти тобі гарну матеріальну допомогу за гарно виконану тобою послугу.

— Про що це ви, Ларисо Леонідівно?

— А відгадай з двох разів… Мовчиш?.. Відгадувалка зламалася? Це я, юначе, мову веду про сюжет щодо невиконання судової ухвали власником нежитлового приміщення, розташованого за адресою, — Яременко зашурхотіла паперами, — вулиця Громадянська, будинок шість дріб три.

— А що, поганий сюжет?

— Та ні. Я б сказала навіть, що талановитий.

— Стараємось, Ларисо Леонідівно. Якби я був підлабузником, то сказав би: у вас вчимося і…

— Припини. Адже я що хотіла тобі, Веселине, зауважити… Не дивлячись на всі твої талани. От дивись сам. Спочатку частина твого матеріалу пройшла по щоденних новинах. Потім я прогавила, а ти якось спромігся в підсумковий тижневий випуск його запхати…

— Так Раїса Павлівна…

— З Раїсою Павлівною з цього приводу в мене розмова вже була. Але, наскільки я зрозуміла, тепер ти хочеш пустити увесь матеріал ледь не окремим документальним фільмом? Вже на творчий відділ вийшов? Чи не забагато уваги до нежитлового приміщення за адресою Громадянська шість дріб три?