— Знаю, навіть дуже добре, знаю, що це злочинець. Він утік від мене в Європі. Але я не сподівався коли-небудь знову побачити його, — відповів Тербовен.

Кілька секунд Паручо не зводив свого погляду з обличчя Петера, ніби хотів прочитати на ньому, чи правду той каже.

— Чоловік, що там надворі, — індієць показав рукою на стіну кімнати, за якою лежав Нево, — прибив свого товариша. Я бачив на власні очі.

Від несподіванки Петер аж підскочив. Навіть коли б над головою вдарила блискавка, то й це не могло б так приголомшити його.

— Як? Ви бачили?..

На кілька секунд радість гарячою хвилею залила Петера: «А може, Паручо?..»

Але в той же час у нього тривожно забилося серце, і він тремтячим голосом запитав:

— А де той прибитий?

Сповнений жахливих передчуттів, молодий Тербовен шукав відповіді в правильних рисах обличчя Паручо. А той здивовано спостерігав за незвичайним хвилюванням чужинця, за його обличчям, на якому з"являвся то вираз радісної надії, то страху. Нарешті він, обережно відбираючи слова, сказав:

— Він… мертвий…

— Мертвий! — глухим голосом повторив страшне слово Петер і, наче вражений ударом, відкинувся назад, на спинку стільця.

В кімнаті запанувала гнітюча тиша. Одне єдине слово знищило всі надії Петера в той час, коли він уже вважав, що досягнув мети. Юнак відсутнім поглядом дивився крізь Паручо, крізь глинобитну стіну в темну ніч, і перед ним постали руїни стародавнього міста, місце огидного злочину. Якесь паралізуюче безсилля оволоділо ним.

— Так… Для людей він мертвий, — повторив Паручо.

Погляд Тербовена знову повернувся до дійсності.

У нього прокинулась… нова надія, і він спитав:

— Що це значить «мертвий для людей»?

Чорні очі індійця допитливо зупинилися на обличчі Петера. Але на запитання він не відповів.

— Ви його син?

— Так, — поспішно сказав Петер, — але як розуміти ваші слова «мертвий для людей»?

Паручо одвів погляд від Петера і став дивитися в темряву тропічної ночі. Ніби пригадуючи щось, він тихо почав говорити: