Напівголі діти, зацікавлені, вибігали на вулицю, небезпечно близько підходячи до машини, що мчала по дорозі. Здичавілі на вигляд собаки, люто гавкаючи, гналися за нею. Пасажири раділи, що скоро вже зможуть вийти з цієї тряської таратайки.

Показались палісадники; тут населений пункт здавався більш цивілізованим; нарешті автомобіль зупинився перед досить великим, побіленим вапном кам"яним будинком з двома широкими тінистими верандами.

Добре вгодований креол в сліпучобілому костюмі зустрів їх так привітно і сердечно, ніби це були добрі друзі, яких тут давно чекали. Вони одержали дві кімнати в задній частині будинку поряд з терасою. Тут було напівтемно й не дуже жарко.

Коли Петер вийшов надвір, щоб простежити за вигрузкою вантажу, він побачив, на своє здивування, що перед готелем зібралася навколо машини ціла юрба цікавих людей. Вся їхня увага неподільно була поглинута рідкісною подією — приїздом двох іноземців; вони з завидним спокоєм витріщили очі на Петера, ніби чекали від нього чогось незвичайного.

— Нас чужинці відвідують нечасто, — посміхаючись, мовив симпатичний хазяїн готелю, що йшов слідом за Петером і бачив його здивування. — Ми живемо, так би мовити, на краю цивілізації. Тут починаються безмежні віковічні ліси, — продовжував балакучий хазяїн, широким театральним жестом указуючи на велетенські дерева, крони яких своїми розмірами нагадували циркові шатра.

Петер кивнув:

— Саме цей незайманий ліс і цікавить мене, тому я й приїхав сюди.

— Он як! — протяжно сказав щиро здивований хазяїн. — Такий незвичайний збіг обставин! Кілька днів тому сюди приїхав один американець, який теж хоче йти в той віковічний ліс!

Петера це зацікавило:

— Він поселився у вас?

— Ні! — хазяїн зробив рукою такий жест, ніби викинув щось непотрібне. — Американець зупинився на тому боці, у Перейри, хоча будинок Перейри невартий і половини мого.

— Той американець — ботанік? — допитувався Петер.

— На превеликий жаль, цього я вам не можу сказати. Люди, які зупиняються у Перейри, мене не цікавлять.

Тербовен вирішив на другий день з самого ранку розвідати все можливе про американця.

— Скажіть, будь ласка, чи можу я знайти тут кмітливу й порядну людину, яка знає ці ліси? — запитав він, змінюючи тему розмови.

— О, безперечно, у нас тут багато є таких, що добре орієнтуються в лісі і вже не раз водили туди іноземців. Наприклад, Карло Пендес, який завжди носить почту за Ріо-Пінто. І Нунес Оліва, напевно, погодився б супроводити вас.

— Мені потрібна людина, — продовжував Петер, — що знає місцевість у районі Ріо-Браво; це мета моєї подорожі.

— Звичайно, для вас найбільше підійшов би Моро Паручо, — задумливо промовив хазяїн. — Але цей індієць не з кожним піде.

Гість не зрозумів його.

— Так, з яким-небудь янкі, наприклад, Паручо не піде ні в якому разі. Американців він просто ненавидить. Але ж ви європеєць.