— Розенкранц? Колишній гауляйтер Зальцбурга? Він що, відпочивав тут?

— Не думаю, мені здається, він їздив до Шрота.

— До Шрота?

— Авжеж. Ця дорога веде тільки до хати лісника.

— І ви запропонували йому теж узяти…

— Ні. Я ж не знав, куди він їхатиме далі. Він узяв дві пляшки — і все. Правду кажучи, не він, а пан, що їхав з ним разом. А Розенкранц навіть із машини не виходив.

— Можливо, ви не впізнали його?

— Ні. Я його добре знаю. Я вже казав, що жив у Зальцбурзі і багато разів бачив Розенкранца. Правда, він дуже постарів. Але ж я його добре знаю.

— А він вас знає?

— Ні. Тоді у Зальцбурзі я був для нього задрібним.

— А коли точно тут був Розенкранц?

— Та ось якраз перед цією страшною подією.

— З Кемпкою?

— Так. Саме тоді.

— Розенкранц був тут, коли загинув водолаз?

— Ні. Кемпка загинув на другий день після його від"їзду.

— Розенкранц зупинявся в вашому містечку?

— Ні. На зворотному шляху він не зупинявся..

— А може, ви все-таки не впізнали його?

— Я його дуже добре бачив. Він сидів за кермом, а звідси, як бачите, дорогу досконало видно, роздивитись можна.