— Коли він повернеться?

— Не знаю…

Стара знову почала в"язати, і Фак зрозумів, що нічого більше вона йому не скаже.

Максиміліан вирішив поки що сходити до озера й оглянути його. Західний спуск до води був крутий. Фак сковзався по м"якій злежаній сухій глиці і, щоб не впасти, чіплявся за велетенські стовбури сосон, порослі мохом.

Біля самісінької води він побачив прив"язаний до дерева пліт, змайстрований із свіжих колод, які ще не встигли обрости водоростями і вкритися слизотою.

Неподалік від берега в блакитній прозорій воді сяйнула здоровенна рибина. Трохи далі він побачив цілий косяк мальків, схожих на форель. Риби тут таки багато.

Вода була просто на диво прозорою. Срібляста вгорі, трохи нижче — світло-блакитна, а туди глибше вона темнішала, ставала майже чорною. І ось там, десь на межі видимості, він розрізнив білу ледь розпливчасту продовгувату смугу. «Утопленик!» — пройняло холодом Фака. Він не злякався. Ні. Просто він давно не бачив мерців.

На березі біля плоту валялась довга жердина. Максиміліан відв"язав плота, відштовхнув його від берега і скерував туди, де біліло те невідоме тіло. Тепер дзеркальна поверхня озера забрижила, і біла пляма втратила свої попередні виразні контури: вона то розпливалась ушир, то знову витягувалась. Щоб швидше покінчити з цією загадковою таємницею, Фак нахилився і жердиною, мов списом, спритно пронизав товщу води, але промахнувся. Лише за другим разом він відчув поштовх і глухий удар — жердина зісковзнула. «Так, це затонула деревина!» Фак ще раз нирнув тичкою — сумніву не було: це затонуле дерево. Воно хитнулось від удару, ліниво перевернулось, ніби спинаючись на ноги, і знову лягло навскіс.

Коли Максиміліан зійшов нагору, побачив Шрота. Не встиг він сказати йому ще й слова, як навперейми Факу кинувся величезний рудий сенбернар. Фак відстрибнув убік, за дерево. Сенбернар ледь не збив його з ніг, проскочивши повз нього.

— Заберіть собаку! — крикнув Фак.

Але Шрот не квапився відкликати пса.

— Заберіть собаку! — ледь стримуючись, щоб не вилаятись, знову гукнув Максиміліан.

— Цезар! На місце! — наказав Шрот.

Тепер сенбернар пробіг повз Фака, навіть і не зиркнувши в його бік.

Максиміліан підійшов до лісника. Він із задоволенням сказав би йому зараз кілька слів про все, що сталося, але можна було зіпсувати справу.

— Добрий день! Отак-то ви зустрічаєте гостей? — звернувся Фак до лісника.

— Які там гості? — бовкнув Шрот на привітання. Тепер Максиміліан міг добре роздивитись лісника.

Його лукаві очі дивилися з-під кущавих сивих брів невдоволено, навіть вороже. Обличчя заросло рудою сивуватою щетиною. На чолі запали глибокі зморшки. Він був у картатій сорочці з засуканими рукавами. В його правиці виблискувала сокира.

— Якщо полювати приїхали, то даремно. Яке зараз полювання, — сказав Шрот і пішов до хліва, де займався своїм майструванням.

— Полюванням я не цікавлюсь, — Фак поспішив за ним. — Я хочу купити у вас пліт.