– Ну то й що. На нього можна Пріську напустити з Денискою Хватом. Ці з будь-якого металобрухту цукерку зроблять.

– Це точно, – погодилася Мар’яна. – А нашим шпигунам «Леопард» ні до чого. Принаймні мови про нього не було. Тобто його можна було б на додаток пустити, але тепер, коли хлопці приз за астербол взяли – навіщо? Ми цю операцію, вважайте, повністю відшкодували. Та й… «Калья», звісно, гарна, але все ж старувата та побита. «Термос» барахлить, вітрила часто в резонанс виходять, що ти не роби. Час їй вже на відпочинок.

Отаман закрутив вус:

– То он воно як. Так ти собі цей іол хочеш? Ну… ти заслужила. Миша навряд чи «Еланору» покине, її «чайка» ще нова і під неї підлаштована. Ну добре. Забирай собі здобич.

Хижо всміхнувшися, Мар’яна одразу ж відбила на коммі повідомлення своїй команді – мабуть, заздалегідь обговорила з ними.

Тут нарешті з’явився Лео – як і минулого разу, з кухлем пива він із забудькуватим виглядом ходив по залу, відшукуючи підходяще місце, поки не сів навпроти Харитона.

– Радий, що у вас все вийшло, – він допив пиво і поставив кухля.

Харитон поклав перед ним мем-кристал. Лео взяв його, покрутив у пальцях, дістав з нагрудної кишені тестер та приклав до нього. Тестер мигнув зеленим, Лео кивнув, сховав кристал і тестер та вийняв універсальну кредитку:

– Як і домовлялися – п’ятсот тисяч галактів.

Узявши кредитку, Харитон увіткнув її в зчитувач свого комма, задоволено гмикнув, поклав кредитку на стіл:

– Скажи, Лео, а самі викрадачі тебе не цікавлять? Ми й їх прихопили.

Шпигунський зв’язний присвиснув:

– Але ж ви спритні. Це екіпаж «Леопарда»?

– Угу.

– Гм.. Два альфабетанські дезертири, пацан-недоук, якого викинули з тяньгойської навігаторської академії, технік-контрабандист із Нової Полонії… Ці нам ні до чого, звичайні найманці для брудних справ. От якщо ви взяли їхнього бойовика, Тадеуша Скіпку – от його наша флотська СБ була б рада отримати. За ним давно шахти на Сварозі плачуть.

– У нас обидва дезертири і цей, як там його… Тадеуш Скіпка, – Харитон не став говорити про Таяня і Андріяна, який теж попросив захисту в Братстві. Ні для чого Лео про них знати. А Лео зрадів:

– Тадеуш Скіпка – гарна здобич. За нього ж винагорода призначена – сто тисяч галактів, – він узяв кредитку, скинув на неї зі свого комма сто тисяч і штовхнув її по столу до Харитона. – Передасте його консулові на Грюнберзі, я йому ансібль відправлю. А щодо інших, – тут Лео захихотів. – Інших ви можете тутешньому меру запропонувати. Ви коли в дискрет провалилися, він оголосив винагороду за саботажників. Сто тисяч галактів.

Запороги перезирнулися та розсміялися.

– А ми ж і гадки не мали, так, прихопили їх про всяк випадок, – сказав Харитон, як сміх припинився. Потім посерйознішав:

– Отже, контракт завершено, – він сховав кредитку в кишеню. – І цілком безоплатно я з тобою зараз деякою інфою поділюся. Мар’яно, тобі доручаю з мером поговорити щодо тих козликів – але тільки про дезертирів, ну ти зрозуміла. Влада із собою прихопи. Тодосю – дуй до ресепшена, подавай заяву на послуги навігатора до Грюнберга, звідти – до Кафи, потім на Республіку, на Другу Зовнішню станцію. Тільки уточнюй, що безкоритних пасажирів не беремо. Ціни стандартні, як всюди.