– Яка-небудь гидота, мабуть, – Явдоха обхопила свого кухля обома руками та відсьорбнула добряче. Незважаючи на дрібні пропорції, міні-хоривчани були на диво стійкі до алкоголю, можливо, завдяки особливостям метаболізму (що було наслідком тієї ж мутації, що й їхній малий зріст). Тому Явдоха могла дозволити собі порції такі ж, що й люди нормальних розмірів.

Інші також почали невдоволено та підозріло бурмотіти щось собі під ніс.

Харитон хватив долонею по столу:

– Тихо, хлопці та дівчата. А ти, Стрибунцю, чи не міг би докладніше роз’яснити? – Харитон вдумливо подивився на Стрибунця. – Сам знаєш, ми не ляпаємо язиками направо-наліво, що нам у вуха впало, то для світу пропало. Давай уже конкретно. Убити когось, чи що, треба? Чи викрасти?

Стрибунець зітхнув, двома ковтками вижлуктав пиво та мовив:

– І викрали, і вбили вже до вас. Кур’єра інт-корпорації «Асур», який віз експресом нові розробки високоточної зброї та спецзв’язку. Офіційно Республіка до цих розробок ніякого відношення не має, і через серйозні причини. Якщо коротко, то розголос того факту, що ми через підставних осіб не лише сплатили «асурам» за основну роботу, але ще й наші вчені брали в ній участь… дуже нашкодить нам у політичній сфері. Самі знаєте, що «асури» поза законом і в Галактичній Співдружності, і в Лізі Вільних Планет, а нам зараз тільки і не вистачало міжнародного скандалу. Наші розробки, звичайно, ніяк не пов’язані з тим, за що, власне, «асури» опинилися ще сімдесят років тому поза законом… але сам факт співробітництва з ними – це вже скандал. А якщо з’ясується, що саме вони для нас робили – то Усамська Порта тільки зрадіє й почне волати на всю Галактику, що ми, сякі-такі, порушуємо Байдешські угоди…

– Ще б пак, вони лише того й чекають… – скривився Тимош. Інші зітхнули. Стрибунець вів далі:

– Так от, у Порті вважають, що ми, поки діють Байдешські угоди, ведемо розробки заборонених тими угодами засобів далекого зв’язку та наведення… Ну й самі, звісно ж, ведуть такі розробки. Їм що, вони і так під санкціями, можна не морочитися видимістю міжнародної пристойності. Та й коли це Порта на таке заморочувалася. Для них усі, хто не сповідує Новий Шаріат – брудні гяури… Ну а ми, оскільки нам відомо, що Порта вважає, ніби ми ведемо такі розробки… ну, загалом, розумієте, не діти. Коротше кажучи, не хотілося б по закінченні дії Байдешських угод виявитися непідготовленими. Отже, роботу було зроблено, і результати кур’єр мав передати нашій людині на Новій Полонії, а ця людина потім мала типу зазнати аварії в нашому локальному просторі. Передбачалося, що все буде виглядати так, ніби ця інформація потрапила до нас випадково. Але кур’єра хтось викрав разом із його кейсом. Самого кур’єра ми знайшли… надто пізно. Натрапили й на слід, але наші можливості в цьому секторі дуже обмежені… будь-яка, найменша інформаційна теча – і буде великий скандал.

– А від нас що треба? – Явдоха присунула до себе ще один кухоль.

– Викрадачі – скоріше за все лише посередники, вони самі не знають, що саме взяли. Можливо, їм відомо, на кого вони працюють, але не більше того. Їхнє завдання – доставити кейс у певну точку, де інші посередники його заберуть.

– А звідки ви знаєте, що вони ще не передали його куди їм треба? Ансібль-пакетом, наприклад? – поцікавився Данило, який досі мовчав. Лео глянув на нього як на немовля:

– Корпорація «Асур» ніколи не передає свою роботу в незакодованому вигляді. Лише особливим чином закодовані мем-кристали одиничного виробництва. Власного асурського виробництва. Декодуючий пристрій, тестер на справжність та коди вони передають замовнику під час оформлення контракту. Готовий результат – у вигляді кристалу.

– Не існує кодів, які не можна зламати, – Мар’яна прискіпливо подивилася на співрозмовника. Той стенув плечима:

– Ну, зламати можна що завгодно… але для асурських кодів та їхніх кристалів потрібні багацько вільного часу та спеціальне обладнання. Ціла лабораторія. Так що, найвірогідніше, вони десь тут чи в сусідньому секторі збираються зустрітися з іншими агентами, які вже і доправлять кейс замовнику, ким би він не був.

– Зрозуміло. Але… людці, здатні винайняти тих, хто ризикне вляпатися в асурські справи – то не прості людці, – Явдоха провела пальцем по вінцю спустілого кухля. – Підозрюю, що підтримка в цих крадіїв буде відповідна, а ті, кому вони крадене будуть перевалювати – й тим більш не діти… нам, можливо, доведеться зіткнутися з рівним чи навіть сильнішим супротивником, результат справи може виявитися непередбачуваним.

Лео кивнув із повним розумінням:

– Платня за ризик буде відповідна. І до того ж, ваша репутація нам відома, так що шанси на успіх достатньо великі, як мені здається.

– Коли здається – хреститися треба, – сказав Тимош. – Деталі давай.

На загальний подив, Лео і справді перехрестився, і повів далі:

– Ми вистежили їх від Нової Полонії сюди, але взяти не змогли. Я, власне, тут сам-один, якщо мого штінта не рахувати. Зараз тут невеличкий корабель, а по станції вештаються трійко крадіїв-посередників. Кейс, можливо, в когось з них, а можливо, вони його взагалі з корабля не виносять. Їхній корабель – це іол класу «варяг», невеликий, але швидкий. Ваше завдання – повернути кейс. В ідеалі – якимось чином непомітно вилучити його у викрадачів до того, як вони відправляться на зустріч із замовниками, також прийнятний варіант вилучення кейса в замовника чи його посередників… можна й жорсткими засобами. Але бажано все ж таки без особливого галасу та бруду, ви розумієте. Якщо не вийде добути кейс – дозволено знищити, але це вже останній засіб. Та й платня буде меншою, самі розумієте. Суттєво меншою. Нам же в такому випадку доведеться все це знов у «асурів» купувати. Звісно, нікому крім нас вони не продадуть, тут вони чесні, але здеруть добряче. Так що ви, якщо візьметеся, вже постарайтеся не навішувати на рідну державу зайві витрати…