— Подивись у кишенях…
— У неї нема зброї…
Майя усміхнулась і подивилася в бік каміна.
— Чого вона усміхається?..
— Що з каміном? Схоже…
— О ні…
Майя кліпнула й заплющила очі. Чекала, коли нападуть звуки — вертольоти, постріли, крики. Але їх не було. Не цього разу. Уже ніколи.
Була темрява й тиша, а потім, нарешті, спокій.
Розділ 34
Двері ліфта вже зачиняються, коли я чую жіночий голос, який кличе мене.
— Шейне?
Простягаю руку, притримую двері.
— Привіт, Ейлін.
Вона забігає, сміється, цілує мене в щоку.
— Давно не бачилися.
— Надто давно.
— Добре виглядаєш, Шейне.
— Ти теж, Ейлін.
— Чула, тобі коліно замінили. Усе гаразд?
Я відмахуюсь від її тривоги. Ми обоє посміхаємося. Хороший день.