Лілі подивилася на мене з ліжка й посміхнулася. Це посмішка її матері, хоча я рідко бачив її такою радісною.

— Дивися, Шейне!

Лілі не пам’ятає своєї матері. Це мене вбиває.

— Ти молодець, мала, — сказав я.

Люди говорять про злочини Майї, звісно ж. Вона справді вбила цивільних. Вона справді стратила чоловіка, хоч і мала виправдання. Якби вона вижила, то опинилася б у в’язниці. Щодо цього немає сумнівів. То, може, вона обрала смерть радше, ніж життя в тюрмі. Може, вона обрала беззаперечне падіння Буркеттів і свою відсутність у житті дочки радше, ніж гниття в камері. Я вже не знаю.

Але Майя повідомила мені, що ніколи не почувалася винною через свій вчинок на службі. Щодо цього я теж не певен. Ті страхітливі флешбеки розривали її щоночі. Тих, кого не мучить каяття, не переслідують їхні ж учинки, чи не так?

Вона була хорошою людиною. Байдуже, що говорять інші.

Едді якось сказав, що іноді в нього було таке відчуття, що смерть була частиною Майї, переслідувала її. Доволі дивний вираз. Але я, здається, розумію його. Після того, що було в Іраку, Майя не могла заглушити голоси. Смерть залишилася з нею. Вона намагалася бігти вперед, але смерть плескала її по плечу. Вона не полишала її. Гадаю, Майя це бачила. Гадаю, більше за все вона хотіла, щоб смерть не переслідувала Лілі.

Майя не лишила листа, який Лілі мала б відкрити в певному віці — нічого такого. Вона не сказала Едді, як її виховувати, не сказала, чому обрала для цього саме його. Вона просто знала. Знала, що він — правильний вибір. Так воно і було. Багато років тому Едді поцікавився, що, як на мене, варто розповісти Лілі про її біологічних батьків і коли. Жоден із нас і гадки не мав. Майя часто казала, що інструкцій до дітей не видають. Вона дозволила нам вибирати. Вона вірила, що ми зробимо для Лілі щонайкраще, коли прийде час.

Зрештою, коли Лілі вже достатньо доросла, щоб зрозуміти, ми їй розповіли.

Вирішили, що огидна правда краща за яскраву брехню.

Дін Ванек, чоловік Лілі, влітає до кімнати й цілує дружину.

— Привіт, Шейне.

— Вітаю, Діне.

— Дякую.

Дін військовий. Упевнений, Майї це сподобалося б. Щаслива пара сидить на ліжку й милується своїм дитям, як годиться молодим батькам. Я дивлюся на Едді. У нього сльози в очах. Я киваю.

— Дідусь, — кажу йому.

Едді не може відповісти. Він заслужив цей момент. Він дав Лілі гарне дитинство, і я йому вдячний. Я завжди буду поряд із ним. Поряд із Деніелом та Алексою. Поряд із Лілі.

Звісно ж, Майя це знала.

— Шейне?