— Трясця…
— Що ви знайшли?
— Я ніколи не надавав цьому значення, — пробурмотів сам до себе дідуган.
— Та що там?! — не втерпів Роберт.
Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. узяв книжку до рук.
— Під час археологічних розкопок руїн жіночого монастиря у Римі в двадцятих роках минулого століття серед рукописних сувоїв було знайдено текст. Аж тепер я збагнув, що він був написаний так званою стражницею коштовності. Науковці датують цей текст третім століттям.
Роберт вражено роззявив рота.
Я чула рик левів і вигуки гладіаторів у Колізеї того ранку, коли батько з матір’ю відвели мене до жіночого монастиря. Вулиці повнилися веселощами; чулися крики захмелілих чоловіків, які пиячили всю ніч, хто влазив у бійку, а хто заманював у милосердну пітьму провулків розпусниць. Мати заслонила завісу на ношах, аби моя душа не стемніла від тих бридких, варварських сцен, що відбувалися довкруги в передсвітанковій імлі.
Багато років тому батька й матір навернув у християнство святий Віктор. Ми більше не вірували в давніх римських богів, натомість присвятили своє життя Спасителеві, Ісусові Христові. Таємно возносили славу Господові Нашому і Його синові, Ісусу.
Монастир, де я мала служити, стояв на високому плато на околиці Рима. Носії сповільнили ходу, коли ми підійшли до обителі. Ігуменя вже чекала на нас разом з кількома вірними черницями. Батько й мати пишалися, що можуть передати мене, наймолодшу доньку, під їхню опіку.
Черниці цього монастиря не лише служили Богові. Найпочеснішою їхньою місією було оберігати священну річ, якій налічувалося вже не одне століття. Священна Зірка була найдорогоціннішою реліквією монастиря. А особлива обраниця з-поміж черниць, яка в побожності й чистоті берегла й доглядала Священну Зірку, називалася стражницею коштовності. І це була я. Священна зірка лежить у касетці, вистеленій найтоншим шовком. Касетка замкнена в позолоченій шафці позаду вівтаря. Лише стражниця має ключ. Кожного сьомого дня я відчиняю шафку й за присутності ігумені та під хвальний спів чернечого хору змащую коштовність пахучим миром.
Два століття тому ця прикраса висіла на шиї жінки на ім’я Марія. То була Марія з Назарета. Для більшості людей відома як Діва Марія. Мати Ісуса. Богородиця.
Яка історія! Роберт кілька разів перечитав текст.
«Але чи можна покладатися на пророцтва й легенди? — думав хлопчина. — Давні релігійні байки… Упродовж століть їх було записано тисячі. Не всі ж вони правдиві?»
А ця оповідь? Наскільки правдива вона?
Реліквія — це частина тіла або якийсь предмет, який колись належав святому (святому чоловікові або жінці). Реліквією може бути кістка скелета або особиста річ. Християни вірять, що реліквія може мати магічний ефект (здійснити диво, як то кажуть).
Коли Роберт повертався велосипедом від Ґеорґа Веделя Шєльдерупа-мол., голова його повнилася думками й запитаннями.
Історія про стражницю коштовності справила на нього величезне враження. Ніби вона стосувалася його особисто. Зазвичай прадавні часи уявлялися йому чимось далеким, несправжнім. Та після прочитання оповіді про стражницю коштовності хлопчик усвідомив, що люди анітрохи не змінилися за дві тисячі років.
«Якби можна було подорожувати назад у часі! — думав він. — Пізнати минуле наяву! Якщо вірити Ґеорґу Веделю Шєльдерупу-мол., це не така вже й нездійсненна мрія. Що ж… Більшість тепер відмахнуться, назвуть історію вигадкою і нісенітницею. Але колись, у давні часи, чимало сучасних наукових істин теж піддали б сумніву».
Роберт звернув на подвір’я перед будинком і завів велосипед до комори.