Наступного дня, ледве дочекавшись перерви між уроками, Роберт зателефонував до Ґеорґа Веделя Шєльдерупа-мол.

У слухавці почувся скрипучий голос. Затинаючись від хвилювання, Роберт відрекомендувався, але не знав до пуття, як пояснити, чого він хоче. Старий чоловік випередив його, сказав, що читав про Робертові пригоди в пресі, і радо запросив до себе в гості, трохи згодом, по обіді, якщо Роберт має бажання побалакати.

Окрилений, Роберт подався до бібліотеки. Попросив знайти йому щось про вікінгів та давні символи. Поцікавився, чи можна десь роздобути книжки про походи вікінгів у чужі краї. До Італії, наприклад. Насамперед він мав намір зосередитися на слідах, залишених норманами в Європі, щоб потім, після відвідин Ґеорґа Веделя Шєльдерупа-мол., з чистим сумлінням засісти за студіювання парапсихології. Спершу треба перевірити розповідь Інґеборґ про перебування вікінгів в Італії.

«Від Рима до Луни справді далеко, не кажучи вже про те, як далеко від Італії до Норвегії, — думав Роберт. — Ти чи міг усе ж існувати між ними зв’язок?»

Бібліотекар повернувся з великим стосом книг. Роберт примостився в тихому закуточку читальної зали. Перша книжка, яку він розгорнув, називалася «Війни вікінгів". Він гортав сторінку за сторінкою, шукаючи згадок про Рим, Луну й Бурґюнн. Раптом йому потрапила на очі маленька примітка в кутку сторінки, яка змусила швидше забитися його серце: 860 року військо вікінгів під проводом короля Бйорна Залізного й гьовдінґа[1] Галльстейна напали на місто Луну. Інґеборґ правду казала. У Луні вони зруйнували й пограбували монастир та церкву ченців ордену Доміні Канес. Вікінги повезли додому, до Норвегії, Швеції та Данії, багаті скарби.

«Трикутна прикраса, знайдена в кургані, могла потрапити в Норвегію після розбійницького набігу вікінгів на Луну», — схвильовано подумав Роберт.

Але він ніде не знайшов згадки про дві однакові прикраси.

ФАКТИ ПРО НАБІГ ВІКІНГІВ НА ЛУНУ

Військо вікінгів під проводом короля Бйорна Залізного й гьовдінґа Галльстейна взяло курс на італійське місто Луна, помилково гадаючи, що то Рим. Вони вирішили напасти й пограбувати місто. Але опір містян був дуже запеклим. Тому вікінги послали вістуна до єпископа зі звісткою, що вони прийшли з миром. Мовляв, їхній король занедужав і бажав би прийняти християнство перед смертю. Єпископ Луни повірив і вихрестив короля Бйорна. Наступного дня єпископові сповістили про смерть короля. Велична процесія супроводжувала труну з тілом короля вулицями Луни. Та коли труну вже мали опускати в могилу, з неї вистрибнув король Бйорн. Живий-живісінький. І тоді вікінги напали. Несамовито й безжально вбивали вони мешканців Луни й забирали їхні маєтності. (Деякі історики вважають цю історію цілковитою вигадкою).

Розділ V

Дідуган

Осло I

ДЗЕНЬ-дзень-дзень-дзелень-ДЗЕНЬ!

Роберт натиснув на дзвоник на дверях, і він заграв, ніби дзвони на дзвіниці собору. На дверній табличці вишуканим шрифтом було написано:

Нічогеньке собі ім’я… Роберт відступив крок назад і налаштувався на будь-яку несподіванку, яка могла чигати на нього за тими пошарпаними дверима.

Він не був розчарований.

Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. нагадував покруча, у якому сплелися укупі садовий гном, хоббіт та Йода з «Зоряних війн». Йому запросто можна було дати років з 257. Перекособочений, худющий старець спирався на ціпок. Ведучи Роберта до вітальні, він на ходу пояснював, що скорочення «мол.» після його імені означає «молодший». Роберт стримався, аби не ляпнути, що він вже давно не чув нічого безглуздішого за оцей додаток «молодший» до імені такого древнього старця.

Дивнішого помешкання Робертові ще не доводилося бачити. Розташування кімнат таке ж, як у всіх типових багатоповерхівках: передпокій, кухня, вітальня, спальня і ванна. Але на цьому схожість закінчувалася. Стіни заставлені книжками, увішані мисливськими трофеями, африканськими масками, пожовклими географічними картами, зморшкуватими, висхлими головами тубільців з Південної Америки. Підлога встелена килимами та шкірами тварин. В одному кутку стояли велетенський глобус, барабан і чималий телескоп.

Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. почовгав у повстяних пантофлях на кухню і приніс великий кавник із какао. Роберт сів у глибоку, м’яку софу. Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. налив какао собі й гостеві. А тоді пильно глянув на Роберта.

— То ти цікавишся парапсихологією?

— Намагаюся з’ясувати одну дрібничку, — ухильно відповів хлопець.

Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. знову глянув на нього, похитав головою.