— Про час?

— Так. Завжди йдеться про час. Про те, чим є час…

— А чим є час?

Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. голосно засміявся.

— Ми можемо його виміряти. Можемо поділити час на секунди, хвилини, години, дні, доби, тижні, місяці, роки… Час може бути фіксованою миттю, подією в історії. А може бути періодом, який триває між двома подіями. Проте все це не пояснює, чим, власне, є час. Я спостерігав багато явищ, які вважали надприродними, однак насправді в тих випадках йшлося саме про час!

— Як це?

— Ось наприклад… Знаєш, що таке застеріг?

— Ні!

— У народних вірування застеріг чи оберіг — це попередження про те, що невдовзі станеться. Тобі здається, що ти бачиш або чуєш когось, хто прийшов до тебе додому, а насправді це стається лиш за декілька хвилин.

— О, зі мною було таке! Якось я гостював у бабусі. Я почув, як вона увійшла й зі стуком скинула з ніг гумові чоботи — мала таку звичку. Я вийшов до передпокою привітатися, але її там не було. Буквально за кілька хвилин я знову почув бабусині кроки, і то вже була вона.

— Отож-бо! Справжній застеріг! У народних переказах мовиться про духа-охоронця, ангела-хоронителя, який завжди оберігає людину, до чиєї душі він приставлений. Такий собі дух-двійник, який завжди випереджує у часі того, кого оберігає. За моєю теорією, застеріг з’являється, коли час змінює свій напрям, скручується. Чуючи або бачачи застеріг, ми, по суті, переживаємо майбутнє.

— Хіба так буває?

— Ось ми й повертаємося до початку: Що таке час? Час, яким ми його знаємо, іде прямою лінією. Спершу відбувається те, потім — інше, потім — ще інше. Спершу А, потім В, потім С. Між тими трьома точками біжить час. Уловлюєш? — усміхнувся сам до себе Ґеорґ Ведель Шєльдеруп-мол. — Проведімо разом експеримент! Уявімо, ніби час простує не від А до В й далі до С, ніби часова лінія перекрутилася, і тепер В відбудеться скоріше, ніж А, або С — скоріше, ніж В. Звучить неймовірно, правда?

Роберт кивнув.

— Тобі відомий термін вимір? — захоплено вів далі дідуган. — Чистий аркуш паперу має лише один вимір. Кімната — як моя вітальня — має три виміри: висоту, ширину й довжину. Альберт Ейнштейн, батько теорії імовірності, запровадив четвертий вимір — час. Але попри все, що ми знаємо, може існувати більше вимірів, аніж названі чотири. А це означає, що час зовсім не мусить бути абсолютним і прямолінійним, як ми звикли його трактувати. Добрий приклад цьому — Всесвіт. На думку фізиків, універсум викривлений! Він прогинається! Уяви, що Всесвіт — внутрішня сторона велетенського м’яча. Якщо ти достатньо довго подорожуватимеш в одному напрямку, то приїдеш туди, звідки виїхав.

— А що зовні того м’яча?

— Нічого! Всесвіт існує лише всередині. Закони природи, як, скажімо, сила тяжіння, яка зліплює Всесвіт докупи, діє лише зсередини м’яча. Зовнішньої поверхні просто немає. Лише внутрішня. Назовні нічого не існує.

— Ух!..

— Так само важко уявити собі, що час гнеться і корчиться. А якщо воно й справді так? Тоді застеріг може з’явитися уже за дві хвилини. Ми ніби натискаємо на DVD-програвачі клавішу перемотки запису вперед.

— Здається, я розумію…