Роберт не міг зрозуміти, що саме. Озирнувся кімнатою. Ноутбук на столі. Книжки. DVD-диски. Незастелене ліжко. Моделі літаків звично погойдувалися під стелею.
Що ж не так?
У двері постукала мама, стала на порозі.
— Роберте, ти часом не нишпорив у моїй касетці з прикрасами?
— Звісно, ні! Що я там забув?
— Я теж так подумала. Але одна з шухлядок відчинена. Я була певна, що всі позачиняла.
— Прикраси на місці?
— Ніби так… Не міг же хтось вдертися до помешкання? Дивина та й годі!
Коли мама пішла, Роберт відкрив ноутбук і знайшов у Вікіпедїї інформацію про Ультіма Туле:
Thule (θоύλη, Tuli, Tile, Tyle (Туле) — географічна назва в грецькій міфології і (трохи згодом) у римській міфології. Thule — це місцевість на крайній півночі, уперше так названа грецьким географом і першовідкривачем Піфеєм з грецької колонії Масалія (нинішній Марсель). Подорожуючи, він, припускають, дістався на північні терени близько 330 року до P. X. За словами дослідника, Thule лежало за шість днів ходу морем на північ від Англії. Він описував замерзле море, полярне сяйво і неймовірне, незгасне сонце літніх ночей.
Та ж Ультіма Туле — це Норвегія! Не інакше, як Норвегія!
Роберт замислено відхилився на спинку стільця. Його погляд упав на книжку поряд з ноутбуком.
І тут він помітив, що було не так: книжка про Рим лежала титульним боком догори. Роберт добре пам’ятав, що залишив її розгорненою перед виходом з дому.
А тепер вона була згорнена.
Роберт не міг заснути. Перевертався з боку на бік у ліжку. Запитання роїлися у голові.
Хтось побував у помешканні? Навіщо комусь проникати в оселю і нічого не вкрасти?
Так, ніби йому нема більше над чим ламати собі голову! Роберт глянув на позичені в бібліотеці книжки, які стояли стосиком на підлозі. Який зв’язок між прикрасою та вікінгами? А між вікінгами й пророцтвом? Хто цей отрок? І що сталося зі Священною Зіркою? Не всьому почутому від Ґеорґа Веделя Шєльдерупа-мол. Роберт повірив. Здавалося, старому вже трохи з’їхав дах. Але він, без сумніву, був дуже розумний. Видно, багато думав за своє життя. Багато-багато років. Робертові ж щойно чотирнадцять виповнилося. Він багато думати ще не встиг. Принаймні не про такі складні речі. Думки хлопчика помандрували від Ґеорґа Веделя Шєльдерупа-мол. до проникнення чужих у їхнє помешкання і далі до Анґеліни.
— Анґеліно? — прошепотів він у темряві, ніби сподівався виманити її з минулого, покликавши на ім’я.
— Щось негаразд? — запитала за сніданком мама отим своїм голосом —
— Ні, усе добре.