Модель військового літака часів минулої війни, месершміта, гойдалася на нейлоновій мотузці, причепленій до стелі. На столі «дрімав» відкритий ноутбук, поряд — старий глобус із давнім поділом світу. На стінах — фотошпалери з зображенням команди «Manchester United», постери відомих футболістів.

Лючіо поволі обводив чорними очима кімнату. Валентино відрапортував, що хлопчисько провідав одного старого чоловіка за кілька кварталів звідси. Мама Роберта затримувалася на роботі, повідомив чернець, який ходив за нею назирці від самого ранку, відколи жінка вийшла з дому.

Двоє ченців саме в цю мить встановлювали в лампочки мікрофони-жучки — у кожній кімнаті помешкання.

Лючіо ковзав поглядом від предмета до предмета. Шукав провідну нитку, яка привела б його до мети. Глянув на Робертів ноутбук. Драґо, професійний комп"ютерний, уже зламав пароль і встановив програму, яка автоматично повідомляла про будь-яку активність користувача і пересилала файли на комп"ютер Лючіо. Вони також підключилися до мобільних телефонів Роберта і його мами. Щоразу, коли хтось з них телефонував чи відсилав есемеску, розмова або текстове повідомлення потрапляли на комутатор, де перекладач зі знанням норвезької мови перекладав їхній зміст.

Досі ні Роберт, ані його мама й словом не згадали про амулет.

«А це свідчить про те, що вони мають що приховувати», — подумав Лючіо.

Коли кардинал доручив йому виконання цієї важливої місії, Лючіо попросив собі на допомогу найдостойніших ченців. Кардинал не заперечував. До чернечого десанту ввійшло дев"ятеро осіб — авангард війська Господніх Псів. Лючіо був командувачем. Брат Драґо — технічний геній, який міг зламати найхитромудріший код у світі, — був експертом з електронного шпигування. Брат Валентино — водій. Лючіо мав також у своєму розпорядженні ще шістьох ченців: Альберто, Тоне, Вітторіо, Ріко, Сільвіо та Д"Анджело. Усі шестеро були володарями «чорних поясів» у різних видах єдиноборств, натреновані на виконання особливо небезпечних завдань.

Ченці обнишпорювали помешкання, кімнату за кімнатою, у пошуках амулета чи хоча б натяку, де його могли заховати.

Сільвіо та Д"Анджело оглядали мамину спальню, перевірили всі шухляди й шафи, касетки з прикрасами й торбинки. Торре й Вітторіо взяли на себе вітальню, кухню та ванну. А сам Лючіо разом з Альберто й Ріко обшукували кімнату Роберта.

Кожну книжку на стелажі виймали й охайно ставили на те саме місце. У шухлядах комода перемацали кожну одежину, а опісля теж охайно поскладали.

Нічого.

Дуже підозріло.

Вони нишпорили в помешканні, доки Валентино повідомив, що Роберт вийшов від дідугана й вирушив додому.

Ченці тихо покинули помешкання, залишивши по собі все, як було. Троє сіли до орендованого автомобіля кольору мокрого асфальту з затемненими вікнами. Інші — до мікроавтобуса з так само затемненими вікнами, якого також винайняли на час.

Отак сиділи вони, принишклі, і спостерігали за Робертом. Хлопець звернув на подвір"я й завів велосипед до комори. Майже відразу за ним з"явилася його мама — поспішала з роботи додому.