— Настає кінець світу. Воскресіння Христа вже близько.

Кардинал, верховний очільник монастиря і духовний наставник, ковзав поглядом по обличчях ченців. Він зібрав навколо себе вісьмох монастирських зверхників. У руках тримав газету «Corriere della Sera». Усю першу сторінку займала велика фотографія. Винятковий кадр! Під заголовком «Загадковий хлопчик» видно юнака, який, похитуючись, виходить з темної хмари пилу. І сам він повністю вкритий шаром пилюки й піску.

Однак кардинала та його свиту цікавив не сам хлопчик.

А прикраса в нього на шиї.

Під розстебнутою сорочкою висів на ланцюжку кулон у вигляді трикутника.

Кардинал нічого не сказав. Лише кивнув — ніби його й без слів мали зрозуміти, — і відклав набік газету.

— Жодних сумнівів? — запитав абат.

— Лише невірні не мають сумнівів, — відповів кардинал. — Однак усе вказує на те, що ми маємо рацію. Описана Горацієм черниця, видно, таки врятувала амулет від оскаженілої юрби, яка захопила монастир і гналася за нею вулицями Рима. Гадаю, вона сховалася в катакомбах, які оце нещодавно нарешті відкрили. Що каже пророцтво?

— …Священна Зірка спалахне і…

— Знаю-знаю… Не це… Далі!

— Коли прикрасу одягне юнак з Далекої Півночі, з Ультіма Туле, Священна Зірка знову стане одним цілим і порятує світ від вічного прокляття.

— І що це означатиме?

— Друге пришестя Христа! Судний день! Армагеддон! Загибель світу! Царство Боже на Землі! Усі мертві воскреснуть, а Господь забере всіх спасенних до себе!

— Алілуя! — вигукнули присутні.

Кардинал цитьнув на них.

— Отрок з Ультіма Туле, з далекої, холодної, негостинної півночі. Звідки цей хлопець?

Кардинал простягнув газету абатові. Той почепив на носа окуляри й почав читати статтю.

— З Норвегії! — вражено вигукнув він.

— Саме так! Отрок з Ультіма Туле…