— Не так сексуально. Вони зламали мені чортову щелепу.

— Коні, — сказав водій, вказуючи на дорогу, і дійсно — вони там були. Посеред дороги стовбичило троє диких коней із м’якими кудлатими гривами. Водій посигналив.

— Не руш їх! — промовила Імоджен.

— Вони не бояться, — сказав водій, — подивіться. — Він знову посигналив, і коні повільно зійшли з дороги, лише трохи роздратовані.

— Ти любиш тварин більше за людей, — припустила Джул.

— Люди — наволоч, і це цілком підтверджує історія, яку ти тільки-но розповіла, — Імоджен дістала з сумочки упаковку серветок і витерла лоба однією з них. — Чи ти колись бачила, щоб кінь був наволоччю? Або корова? Ніколи такого не буває.

Водій промовив з переднього сидіння машини:

— Змії — наволоч.

— Це неправда, — заперечила Іммі. — Змії намагаються вижити так само, як і всі інші.

— Не ті, що кусаються, — сказав водій. — Вони злі.

— Змії кусаються, коли бояться, — пояснила Іммі, нахилившись до нього. — Вони кусаються заради самозахисту.

— Або якщо хочуть їсти, — додав водій. — Вони, напевно, раз на день таки кусають когось. Ненавиджу змій.

— Для миші набагато краще померти від гримучої змії, аніж, скажімо, від кота. Коти грають зі своєю здобиччю, — повідомила Іммі. — Вони бавляться з нею, відпускають, а потім знову ловлять.

— Тоді коти — наволоч, — підсумував водій.

Джул засміялася.

Вони зупинилися перед готелем. Іммі заплатила водію в американських доларах.

— Я на боці змій, — сказала Імоджен. — Мені вони подобаються. Дякую, що підкинули.

Водій витягнув з багажника їхні валізи і поїхав собі.

— Тобі не сподобається змія, коли ти зустрінеш одну з них, — промовила Джул.

— Ні, сподобається. Я б її полюбила і зробила з неї домашнього улюбленця. Я обкрутила б її навколо шиї, наче ювелірну прикрасу.